Розділ «21. Римські розваги. Нерон лестить вершникам. Державні турботи. Ліквідація царства Понт. Нерон виходить на сцену. Чи випадково завалилися театральні трибуни? Загибель Децима Юнія Сілана Торквата»

Побиваючись за дочкою, Нерон намагався забутися, влаштовуючи ігри і театральні вистави. Того року влаштовані ним гладіаторські ігри не тільки не поступалися за пишнотою попереднім, «але при цьому ще більша кількість знатних жінок і сенаторів заплямували себе виходом на арену». Саме тоді на римській арені вперше з’явилися, окрім гладіаторів-чоловіків, і гладіатори-жінки. Далеко не всі виходи на арену закінчувалися смертю або важкими травмами гладіаторів, а чималі гонорари й прихильність принцепса багатьох штовхали на те, щоб показати себе у справі, яка раніше вважалася негідною.

Юрба вимагала видовищ, і ці видовища їй давали, а для того, щоб забезпечити прихильність до себе насамперед найвпливовішої частини населення, Нерон наказав надати найкращі місця в перших рядах вершникам*. Раніше, за законом Росція, для сенаторів у театрі або амфітеатрі відводилися перші чотирнадцять рядів, інші ж займали всі, хто хотів. Тепер же найкращими місцями разом із сенаторами було забезпечено й вершників.

____________________

* Вершницький стан отримав колись свою назву від того, що до нього в давнину входили ті римські громадяни, які у разі війни служили в римській кінноті. Одначе ще за часів Римської республіки приналежність до цього стану перетворилася на привілей. Далеко не всі з тих воїнів, хто служив у римських кіннотах, удостоювалися честі ввійти до цього стану, і далеко не всі вершники служили в армії. Основним заняттям вершників стали торгівля й лихварство. Їхній правовий статус був незрівнянно вищим, аніж у звичайного римського громадянина, хоча й трохи поступався статусу сенаторського стану, але значення вершників в управлінні країною й у господарському житті Риму було величезним - саме з вершників призначалися на посади всі чиновники середньої ланки. І саме тому у важкий для нього момент Нерон намагався підлестити римським вершникам, щоб мати змогу покластися на них у подальшому.

Втрата дитини не змусила Нерона повністю забути і про державні справи. 63 року він дарував латинське право жителям Приморських Альп - колишнього Альпійського царства*, за рік до цього приєднаного до володінь Риму. Того ж року було підготовлено, як уже згадувалося, успішну грошову реформу, а понад те, зробивши певні висновки щодо ходу східної воєнної кампанії, Нерон, задля зміцнення римського впливу на Сході, вирішив скасувати й приєднати до Риму царство Понт.

Понтійський цар Полемон Другий (повне ім’я якого було Марк Антоній Полемон) походив з роду Полемонідів, які отримали владу над Понтом з волі тріумвіра Марка Антонія. Нащадки Марка Антонія також підтримували Полемонідів. Полемон Другий 37 року з дозволу імператора Калігули став правителем Понту. Крім того, за Калігули 38 року Полемон Другий став також верховним жерцем-правителем невеликого малоазійського міста-держави Ольба, а також правителем традиційно належної його роду частини Кілікії (Кілікії Трахеї). 41 року імператор Клавдій дарував Полемону Другому, який мав раніше лише ранг династа**, титул царя. Проте, коли Полемон Другий 48 року спробував оженитися на Береніці, дочці царя Іудеї Ірода Агріппи, і навіть прийняв для цього іудаїзм, римляни наполягли на розірванні цього шлюбу, побоюючись створення антиримської коаліції. Імператор Нерон спершу прихильно ставився до Полемона Другого - 60 року, після того, як війська Полемона Другого взяли участь у поході римського полководця Доміція Корбулона у Вірменію, Понт навіть одержав солідну частину розшматованої тоді Вірменії.

____________________

* Альпійське царство займало невелику, але стратегічно надзвичайно важливу гірську місцевість, і контролювало гірські проходи, які вели з Італії до Галлії (на стику кордонів сучасної Франції й Італії). Місцеві царі були завжди покірними Риму й за рахунок цього їм доволі довго вдавалося зберігати деяку самостійність.

** Династ - правитель, який мав право передавати свою владу у спадок, але не мав титулу царя.

Однак існування такого формально незалежного анклаву усередині римських володінь було все-таки анахронізмом. Тому після того, як 62 року цар Коттіс (Cottius), який правив Альпійським царством, помер, Нерон вирішив не шукати йому спадкоємця, а приєднати це царство до Риму, зробивши його провінцією.

За іменем її останнього царя цю провінцію зазвичай називали Коттійські Альпи (Alpes Cottiae), але іноді за місцем розташування її могли називати також Приморські Альпи.

Одначе, коли Полемон Другий 61 року встановив занадто вже теплі стосунки із Согемом, правителем Емеси й Софени*, взяв собі за дружину його дочку Юлію Мамею і прийняв титул «великий цар», Нерон та його радники визнали таке посилення Понтійського царства занадто небезпечним. Поки тривав конфлікт між Парфією й Римом за Вірменію, Полемона Другого не зачіпали, хоча й перестали залучати його війська до походів проти парфян (в останньому поході Корбулона понтійські війська участі не брали). Коли ж угоди з Парфією було досягнуто, долю Понту було вирішено. Користуючись тим, що парфяни, які намагалися закріпити свій успіх у Вірменії, були зацікавленими у мирі з Римом, а понтійському царю не було до кого звернутися за допомогою, Нерон у 63-64 рр. скасував царство Понт, приєднавши його до провінції Галатія. Полемону Другому, щоправда, залишили його кілікійські володіння, де він і правив, принаймні до часів імператора Гальби, проте це були лише жалюгідні залишки могутнього колись царства, яке впродовж майже трьох з половиною сторіч відігравало значну роль в античній історії.

Столиця Емеси була на місці сучасного сирійського міста Хомс. Софена розташовувалася у північних і північно-східних районах сучасної Сирії. Кордони Емеси й Софени періодично змінювалися. Іноді ці царства поєднувалися під владою одного царя. Об’єднане царство то підсилювалося й розширювало свої межі, то слабшало й розпадалося.

____________________

* Емеса й Софена - невеликі царства, що перебували у повній залежності від Риму.

Отже, головними подіями 64 року стали грошова реформа й приєднання до Риму царства Понт, але того ж року сталася ще одна подія, яка комусь могла б здатися незначною, але для Нерона була надзвичайно важливою - 64 року він уперше наважується виступити на сцені театру. Як писав про Нерона Корнелій Тацит, «дотепер він співав лише у себе в палаці або у своїх садах на ювеналіях, до яких ставився зі зневагою, вважаючи їх занадто замкнутими для свого голосу, яким він, на його думку, володів. Одначе, не зважившись почати з Рима, він обрав Неаполь, що бачився йому грецьким містом*…»

Після свого дебюту в Неаполі Нерон планував вирушити до Греції «і, здобувши там такі ціновані всюди вінки, які здавна вважаються майже священними**, овіяним ще більшою славою», повернутися й тоді вже остаточно завоювати схвалення співвітчизників.

Дебют Нерона ледь не закінчився трагедією. Уже після виступу, коли глядачі встигли покинути трибуни, театр зненацька обвалився.

____________________