Розділ «15. Напад Корбулона на Вірменію. Невдалий підступ Тирідата. Переможне просування римських військ. Руйнування Артаксат. Нестримна радість у Римі. Гай Кассій угамовує надто запопадливих підлесників. Узяття Тигранокерти. Нерон призначає нового царя Вірменії»

Корбулон вдався до рішучих дій і навесні 58 року, ретельно продумавши план дій та розподіливши сили між легатами і префектами, напав на Вірменію одразу з кількох напрямків. Час для нападу було обрано надзвичайно вдало. В одній із парфянських провінцій - Гірканії (розташованій на землях на південь від Каспійського моря) - розпочався заколот, і цар Вологез був зайнятий його придушенням, не маючи можливості надати істотної допомоги Тирідатові.

Тирідат вдався до хитрощів, запропонувавши Корбулону зустрітися й обговорити умови миру, заявивши, що візьме на зустріч всього лише тисячу вершників, але не заперечує, якщо Корбулон візьме із собою стільки воїнів, стільки забажає, аби тільки ті «на доказ своїх мирних намірів були без шоломів і панцирів». Корбулон легко розгадав цей виверт, розрахований на те, що вправні у володінні луками й стрілами парфяни легко розправилися б із незахищеними обладунками римлянами. Проте римський полководець навіть виду не подав, що роз крив цей задум, відповівши, що «було б правильнішим про справи державної важливості домовлятися у присутності того й іншого війська», і запропонував зустрітися в полі, з одного боку якого були зручні для розміщення римської піхоти пагорби, а з іншого - зручна для розміщення кінноти рівнина. Прибувши туди першим у призначений день, Корбулон поставив на флангах когорти союзників, а посередині розташував свій шостий легіон, додавши туди про всяк випадок три тисячі воїнів із третього легіону, але давши їм усім одного орла*, щоб здавалося, що це лише один легіон. Надвечір на призначене місце прибув і Тирідат, але, теж побоюючись підступу, розташувався на значній відстані, «звідки його можна було радше бачити, ніж чути».

Зустріч так і не відбулася.

Побачивши, що перемовини зірвано, Корбулон почав просування вглиб Вірменії. Маючи значно менші сили, Тирідат відступав, при цьому парфяни намагалися перешкоджати постачанню римських військ, нападаючи на обози. Вірменські вельможі, які підтримали Тирідата, зачинилися у своїх фортецях. Першою Корбулон взяв у облогу форте цю Воланд, що прикривала із заходу підходи до столиці Вірменії - Артаксати. Наказавши зруйнувати насипаний перед фортецею вал, розставивши облогові знаряддя і пращників, Корбулон розділив військо на чотири штурмові групи й вишикувавши загони для атаки «черепахою»**, легко взяв фортецю штурмом.

____________________

* Наконечником знамена римського легіону завжди була фігура орла, тому й самі знамена римських легіонів часто називали просто орлами.

** «Черепаха» - особливий стрій, застосовуваний римлянами для штурму проламів у фортечних стінах. Вилаштувавшись «черепахою», римські солдати майже звідусіль були прикриті щитами.

Погано навчені й непризвичаєні битися строєм захисники фортеці не змогли протистояти прикритим з усіх боків щитами римським «черепахам», і втрати римлян були мінімальні - лише кілька поранених. Однак для залякування Корбулон наказав знищити в місті всіх узятих в полон чоловіків. Нездатне носити зброю населення продали в рабство, а місто розграбували. Вслід за цим легати й префекти Корбулона так само легко захопили ще три невеликі вірменські фортеці, причому того ж самого дня. Побачивши це, а також виняткову жорстокість римлян, майже всі інші околишні фортеці, крім Артаксати, здалися на милість переможця.

Зломивши опір у Північно-Західній Вірменії, Корбулон вирушив до Артаксати. Побудована в І половині ІІ ст. до н. е. вірменським царем Арташиром Першим як столиця Вірменії й названа на його честь, Арташата (у грецькій і латинській транскрипціях - Артаксата) розташувалася на північному березі ріки Аракс, на місці сучасного міста Арташат за 20 кілометрів на південь від сучасної столиці Вірменії - Єревана. Тирідат, намагаючись не підпустити римлян до Артаксати, спробував напасти на Корбулона під час маршу й раптово оточив римське військо. Корбулона це анітрохи не збентежило. Бойовий порядок римлян був бездоганний - «праворуч рухався третій легіон, ліворуч - шостий, посередині - добірні воїни десятого; між лавами військ розмістилися обози, а тил прикривала тисяча вершників, які отримали наказ відбивати ворожий натиск, але не переслідувати ворогів, якщо вони кинуться навтіки». Оборону флангів забезпечували піші лучники та решта кінноти. Причому лівий фланг був більш розтягненим, аніж правий, щоб у разі нападу ворога можна було вдарити по ньому одночасно і спереду, і збоку. Не зважившись на битву, Тирідат вирішив відступити.

На світанку наступного дня римська армія підійшла до Артаксати й оточила місто. Побачивши, що Тирідат нічим не зміг їм допомогти, і знаючи про долю інших фортець, гарнізон Артаксати не посмів чинити опору. Як писав Корнелій Тацит, «жителі міста добровільно відчинили ворота й віддали себе на ласку переможців, і це врятувало їх від винищення; що ж до Артаксати, то, підпалена нами, вона була зруйнована дощенту й зрівняна із землею, бо через довжину міських укріплень втримати її за собою без сильного гарнізону ми не могли, а нечисленність нашого війська не дозволяла виділити такий гарнізон і водночас продовжувати війну…» Зі сказаного вище добре видно, що не тільки на Заході, а й на Сході експансія римлян стримувалася насамперед їхньою низькою народжуваністю, а не опором їхніх супротивників. Якби у Римі був надлишок населення, захоплені землі було б негайно заселено. Та й військо не було б «нечисленним».

За словами Корнелія Тацита, «за ці успіхи воїни проголосили Нерона імператором…» Зауважмо, що полководця, який здобув перемогу, «імператором», тобто «переможцем», як за часів республіки або ранньої імперії, воїни вже не проголошували - головна слава всіх перемог ста ла монополією принцепса. До Рима негайно вирушили гінці повідомити про здобуту перемогу. Римські підлесники також поспішали догодити Нерону. За постановою сенату відбулися спеціальні молебні, «було споруджено арку і статуї й на кілька років уперед призначено принцепса консулом; понад те, було вирішено вважати святами і той день, у який наше військо здобуло перемогу, і той, у який про неї було оголошено, а також багато чого іншого такого ж роду, настільки надмірного», що згадуваний уже раніше Гай Кассій, «погодившись із усіма іншими призначеними Нерону почестями, заявив, що для молебнів не вистачить і повного року й тому варто розділити дні на святкові й будні, так, щоб богам віддавалася належна пошана й це не ставало на заваді людським справам». Такі непереборні аргументи трохи вгамували надто запопадливих підлесників.

Між тим, наступ римських військ у Вірменії тривав. Після взяття й зруйнування Артаксати Корбулон скерував свою армію до Тигранокерти - другої столиці Вірменії (сучасне місто Діярбакір у Туреччині). Вірмени затято чинили опір, але не могли зупинити наступу римлян. Одну з вірменських фортець, що перекривала шлях до Тигранокерти, було взято штурмом, іншу, що відбила штурм, Корбулон взяв облогою. Не маючи можливості перекрити шлях римським військам силою, прихильники Тирідата спробували організувати замах на Доміція Корбулона. Один із представників місцевої знаті, який став задля годиться на бік римлян, спробував дістатися до намету Корбулона щоб його вбити. Вірмени, очевидно, пам’ятали, що саме замах зірвав свого часу похід сюди Гая Цезаря, онука імператора Октавіана. Однак охорона Корбулона не дрімала.

Сміливця схопили, а катування вирвало в нього й імена спільників. 60 року, коли війська Корбулона наблизилися до Тигранокерти, жителі міста відчинили ворота й, заявивши, що чекають від Корбулона вказівок, піднесли йому золотий вінок. Незабаром опір було остаточно зломлено в усій країні. Частина найбільш непримиренної до загарбни ків вірменської молоді, що не бажала здаватися, спробувала сховатися у фортеці Легерда, розташованій на захід від Тигранокерти.

Але римляни, насипавши вал, увірвалися до фортеці, і її захисники були змушені скласти зброю. Тирідат спробував захопити Південну Вірменію, де мав прихильників, але посланий туди Корбулоном легат Верулан, розоривши землі тих, хто намагався підтримати Тирідата, змусив того відступити.

Отримавши від Корбулона звістку про захоплення Вірменії, Нерон призначив новим царем країни Тиграна (Тиграна П’ятого), онука залежного від Риму каппадокійського царя Архелая і правнука іудейського царя Ірода Великого. Фактично Тигран П’ятий був лише римською маріонеткою - «тривале перебування в Римі заручником виховало в ньому рабську приниженість». Частину земель Вірменії було віддано в управління сусіднім залежним від Риму правителям. Для того, щоб Тигран зміг утриматися при владі, Корбулон залишив йому тисячу легіонерів, дві когорти військ союзників і два загони кінноти.

Корбулон після завоювання Вірменії залишився на Сході римським намісником у Сирії замість померлого того ж року Уммія Квадрата.

Одначе призначення Корбулона намісником Сирії зовсім не означало, що в його руках зосередилася вся влада на Сході. Це зроблене Нероном призначення було надзвичайно хитрим і переслідувало водночас кіль ка важливих цілей. По-перше, тепер Корбулона не треба було з по шаною й тріумфом приймати в Римі, що довелося б зробити після таких гучних його перемог, якби Корбулона відкликали до столиці.

По-друге, намісникові Сирії підкорялися вже не всі війська на Сході, а лише ті, що були розташовані в Сирії. По-третє, у разі нового загострення на місці був досвідчений полководець, якому можна було б доручити ведення війни, і водночас це також пояснювало б римлянам, чому Корбулона не викликали для ушановування в Рим.