Ринки предметів споживання і послуг, засобів виробництва та виробничих видів діяльності можуть бути узагальнені поняттям товарний ринок.
Конкретна взаємодія ринків здійснюється за допомогою певних установ, інститутів ринку, а саме: фондових і товарних бірж, бірж праці, кредитних і страхових установ тощо, які загалом становлять ринкову інфраструктуру.
У межах кожного ринку діють спеціалізовані організації інфраструктури. Так, на товарному ринку функціонують товарні біржі, системи гуртової та роздрібної торгівлі, фірми, які займаються маркетингом, посередницькі компанії, служби сервісу та інші ланки інфраструктури.
Деякі економісти вважають, що ринок і його регулювання – несумісні поняття. Однак досвід високорозвинених держав свідчить, що потреба в такому регулюванні виникла ще в другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення виробництва. Держава, виражаючи інтереси монополій, за допомогою податків, кредитно-фінансової політики та інших економічних заходів прагнула до централізованого впливу на структуру і пропорції виробництва з метою запобігання економічним кризам і обмеженню безробіття.
Панування монополій призвело до обмеження конкуренції, яка виявлялася в безжалісних формах і мала руйнівні наслідки. Зростала кількість збанкрутілих підприємств, банків, посередницьких фірм. Монополії сприяли зростанню продуктивних сил, однак стримували науково-технічний прогрес. Виникла потреба втручання держави в економіку шляхом прийняття антимонопольних законів. Державне регулювання дало змогу країнам Заходу значною мірою здолати стрибкоподібний розвиток продуктивних сил, прискорити освоєння досягнень науково- технічного прогресу, послабити панівну тенденцію завищення цін і збільшення прибутку.
У XX ст. відбувся ще більший розподіл суспільного капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Організація виробництва в межах великих компаній досягла високого рівня. В економічно розвинених країнах: Швеції, Франції, Японії, Італії та ін., деякі державні відомства почали виконувати планово-координуючі функції, особливо в частині розроблення та виконання науково- технічних, соціальних, енергетичних, природоохоронних та інших програм.
Завдяки зростанню усуспільнення виробництва, посиленню інтеграційних процесів у його розвитку, ролі централізованого впливу економічних методів на розподіл і використання додаткової вартості, створенню механізму стимулювання нововведень було досягнуто істотних результатів у розв'язанні глобальних економічних і соціальних проблем. Економіка набула ознак організованого господарства, розвиток якого здійснювався з допомогою системи економічних, правових методів регулювання ринку і структури виробництва, а також використання на рівні держави і підприємств планових методів для усунення негативних явищ. Особливо зросло регулююче значення наукових прогнозів, цільових програм, зведених балансових розрахунків, економіко- математичних методів.
Поєднання функціонування економіки на ринкових засадах із її державним регулюванням і зростання значення соціальної політики сприяло формуванню так званої соціально орієнтованої ринкової економіки.
У центрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з її потребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.
Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.
Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб'єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.
У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:
• 1) економічна свобода – можливості економічних суб'єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;
• 2) економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;
• 3) повна зайнятість – утримання безробіття на природному
рівні;
• 4) стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;
• 5) економічна безпека – збереження економічної рівноваги;
• 6) соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;
• 7) справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Публічне управління та адміністрування» автора Тимцуник В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ЕКОНОМІКА“ на сторінці 3. Приємного читання.
