• рівень лояльності населення у ставленні до проявів корупції.
Ефективність здійснення антикорупційної політики залежить від розуміння правової та соціальної сутності корупції, причин і умов корупційних діянь, правильності визначення змісту корупційних процесів і закономірностей їх розвитку.
Виходячи із соціальної сутності корупції, можна стверджувати, що визначення метою антикорупційної діяльності знищення корупції с таким, що не відповідає закономірностям функціонування людських спільнот.
На сьогоднішній день немає жодної країни, в якій би вдалося знищити корупцію, але за допомогою розумних рішень досягнуто зменшення її обсягів; обмеження сфери її розповсюдження, зміну характеру злочинних проявів на менш небезпечні; обмеження впливу на економічні, соціальні та політичні процеси; збільшення ризиків настання негативних наслідків для осіб, які вступають у корупційні відносини.
Таким чином, головною метою політики запобігання корупції слід зробити збільшення невигідності корупційних діянь і зростання їх ризикованості.
Залежно від характеру застосування антикорупційних заходів можна виділити такі основні напрями протидії корупції:
• усунення причин і умов виникнення корупційних діянь;
• широке висвітлення корупційних діянь і формування негативної суспільної думки щодо цього явища;
• застосування принципу обов'язковості понесення відповідальності за корупційні діяння, незалежних від соціального статусу особи;
• удосконалення антикорупційного законодавства;
• врегулювання приватновласницьких відносин.
Система забезпечення протидії корупції – це комплекс узгоджених і взаємопов'язаних заходів кадрово-професійного, інформаційно-аналітичного, науково-методичного, просвітницького, матеріально-технічного та іншого характеру, спрямованих на належне забезпечення практичної реалізації стратегічних завдань у сфері протидії корупції.
Що стосується суб'єктів протидії корупції, то вони можуть бути поділені на такі основні групи:
• 1. Конституційні органи влади – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення антикорупційної політики.
• 2. Суб'єкти, що здійснюють законодавче забезпечення протидії корупції – крім конституційних органів влади, сюди також відносяться міністерства і відомства.
• 3. Суб'єкти правоохоронної діяльності, які здійснюють оперативно-розшукові заходи, розслідування та провадження справ щодо правопорушень корупційного характеру, а також виконують профілактичну роботу.
Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.
З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов'язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов'язаний подати відомості про майно, доходи, зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров'я кандидата, його освіту тощо.
Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:
• формування державної антикорупційної політики;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Публічне управління та адміністрування» автора Тимцуник В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи щодо запобігання проявам корупції“ на сторінці 2. Приємного читання.
