Бюрократичній координації притаманні вертикальні взаємозв'язки, багаторівнева ієрархія, підлеглість. Взаємозв'язки у такій системі мають бути гранично формалізовані та регламентовані.
За ринкової координації між юридично рівноправними економічними агентами формуються горизонтальні зв'язки (між рівними суб'єктами відсутня підлеглість). Прагнення отримати вигоду, що є домінуючим мотивом такої взаємодії, надає їй гнучкості, а тому формалізація не встигає за змінами ситуації. Тому ринкова взаємодія грунтується і на формальних правилах, притаманних більш стійким, повторюваним процесам, і на неформальних (звичаєвих або ексклюзивних) нормах, різноманітність яких важко піддається формалізації.
Етична координація грунтується на очікуванні взаємодопомоги або може бути однобічно альтруїстичною. Хоча така координація не пов'язана із отриманням вигоди, вона не позбавлена матеріального забезпечення (благодійних пожертв, подарунків тощо). Дана форма координації достатньо довговічна, закришена неформальними нормами (звичаями та традиціями), а принципи, що лежать в її основі, підняті до моральних норм.
Агресивна координація досягається з позиції сили, яка не визнана ні законом, ні мораллю, а отже, взаємини, що складаються в межах агресивної координації є випадковими і нестійкими.
У реальності всі чотири форми координації можуть перетинатися між собою і утворювати дивні комбінації, так бюрократія може бути етичною, а ринкова взаємодія – агресивною.
Особливістю бюрократичного апарату управління є його схильність до розростання, що спонукало англійського історика С. Паркінсона глибше вивчити діяльність посадовців і сформулювати знамениті закони:
Чиновники тією чи іншою мірою здатні до розмноження.
Чисельність персоналу зростає незалежно від того, стає роботи більше, менше, або її немає зовсім.
Роботу одного службовця можуть виконати семеро.
Чиновники створюють роботу один для одного.
Із розширенням штату апарату ефективність його роботи пропорційно падає. Для прикладу наведемо історію творення та функціонування британського парламенту. Чисельність першого прообразу парламента – Королівської курії (нині Палата лордів) становила 20 осіб. Згодом чисельність її членів неухильно зростає – 50, 60, 220, 400, в 1911 р. – 650, а в 1952 – 850. Із зростанням чисельності керованість і вплив даного органу влади знижувалися. Щоб врятувати ситуацію всередині кабінету було створено Королівську раду, до складу якої увійшло 11 лордів. Через деякий час членів ради стало 41, а коли її' чисельність досягла 172 особи, всередині ради було створено Таємну раду з 9 членами, кількість яких згодом сягнула 20, 29, 47, 200 і, нарешті, в 1951 р. – 300. Пришилося в межах чергового, втратившого ефективність інституту влади формувати Раду кабінету, яка спочатку налічувала 8 членів, потім 12,20.
І знову знадобилася реорганізація. Аналіз британської історії парламентаризму дозволив Паркінсону вичислити коефіцієнт даремності кабінету, який вказує, що, коли чисельність керівного апарату сягає 21, він досягає межі ефективності своєї роботи.
Бюрократія як форма організації роботи влади здійснює як позитивний, так і негативний вплив на ефективність суспільних процесів. Межа між позитивним і негативним впливом досить умовна, а недосконалість державного впливу може виражатися в такому:
• асиметрії (нерівномірності доступу) інформації, що використовується при ухваленні рішень;
• недосконалості політичного процесу (лобізм, маніпулювання голосами виборців, підкуп);
• обмеженість суспільного контролю;
• неможливість передбачити усі можливі наслідки прийнятих рішень.
Відтак аналіз наведених, хоча й різних за світоглядною основою, тлумачень дає змогу визначити бюрократію як спеціально організовану систему державних інститутів і посад, а також, осіб, професійно зайнятих управлінням справами, речами і людьми. Як соціальна група бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства, характерні риси її прямо залежать від типу політичного режиму. Поділ праці зумовлює соціально-психологічні наслідки, породжує корпоративні інтереси, які виявляються в корпоративній свідомості, що стало однією із соціально-духовних передумов бюрократії.
Бюрократизм є відображенням в суспільній, груповій, індивідуальній свідомості й поведінці сутнісних рис та особливостей функціонування бюрократії. В найпоширенішому розумінні це поняття вживається для позначення сукупності негативних явищ у діяльності апарату управління, що викликають негативну оцінку, тобто це дисфункція практичної реалізації завдань організаційних структур.
Теорія бюрократії М. Вебера
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Публічне управління та адміністрування» автора Тимцуник В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БЮРОКРАТІЯ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
