Разом із тим це ризик розумний, який передбачає наявність чіткої мети, впевненість у тому, що можна буде пережити найгірший із можливих результатів, здатність зіставити труднощі з імовірними надбаннями, відкрито й чесно говорити про допущені помилки і про те, яку з них здобуто користь, а також спроможність обмежити втрати. Кращі фірми світу завжди мають у штаті співробітників-експертів, котрі визначають, коли необхідно припинити вкладати кошти в яку-небудь ризиковану справу.
Реалізація стратегії ризику вимагає від керівника:
• використовувати диверсифікацію виробництва;
• не дозволяти собі й співробітникам витрачати час на дріб'язковий ризик;
• надавати працівникам право на помилку, оскільки розумні помилки — частина плати за особисте зростання і зростання організації;
• заохочувати тільки розумний ризик, а не безглузді наміри;
• не ризикувати за інших і не брати на себе їхню відповідальність, якщо справи йдуть погано, інакше вони будуть позбавлені можливості вчитися й зростати на основі особистого досвіду.
Стратегія спрощення ґрунтується на постулаті, що в міру розвитку організації в ній необхідно зберігати все якомога простішим.
Реалізація цієї стратегії починається зі спрощення робіт. Так, відповіді на запитання "Яких результатів я досягаю у своїй роботі?", "Чому я їх досягаю?", "Що я роблю таке, в чому немає необхідності?" змушують кожного працівника повернутися до початку своєї роботи і замислитися над питанням, що робиться зайвого в цій сфері. Ця стратегія потребує спрощення структури організації до 2—3 ланок, а також системи контролю. Стратегія спрощення не потребує великих затрат, проте вимагає високого рівня управлінської культури вищого керівництва організації, що дає змогу ефективно комутувати з підлеглими.
Стратегія співробітництва передбачає вкладення великих коштів у розвиток співробітників, виключення серед них нерозумної конкуренції та конфронтації, а також забезпечення участі в ухваленні рішень. Для розв'язання цих завдань керівникові необхідно:
• визначити, наскільки правильно об'єднані співробітники, відповівши на запитання: "Чи підкреслюють вони важливість своєї роботи і чи принижують інших?", "Чи відмовляються допомогти один одному під час виконання роботи?", "Чи багато часу витрачають, критикуючи інших?", "Чи створюють особисте суперництво?";
• стимулювати часті взаємини між співробітниками, винагороджуючи їх за взаємну допомогу;
• не дозволяти окремим групам чи співробітникам самоусуватися або виділяти кращих;
• за можливості здійснювати ротацію у самоврядних групах;
• ввічливо поводитися з підлеглими.
Для підвищення ефективності реалізації цієї стратегії керівник зобов'язаний:
створити самоврядні робочі групи;
доручити кожній із них важливу частину загальної роботи;
зробити роботи груп взаємозалежними;
визначити для кожної групи спосіб виміру й оцінювання її діяльності, прив'язавши до нього взаємне оцінювання членів групи;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент персоналу» автора Мурашко М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етапи ефективного менеджменту“ на сторінці 6. Приємного читання.
