Розділ «ТЕМА 3. ПСИХОЛОГІЧНА ПРИРОДА СПІЛКУВАННЯ»

Чи можна управляти своїми емоціями? Так, можна і треба. В одній індійській легенді розповідається, що якось в одне поселення прийшов Будда. Люди жили дуже бідно, були пригнічені і тому почали його ображати. На це Будда сказав: "Ви можете мене образити і намагатися розізлити мене. І це у вашій волі. Але тільки в моїй волі (і ніхто не може заставити мене зробити інакше) прийняти на себе ваші образи, чи не прийняти їх на себе. Я не приймаю ваших образ, забирайте їх і несіть додому". Ті особи, які розуміють свої емоції, управляють ними, мотивують свою діяльність, співчувають та спілкуються, належать до емоційно освічених людей. Вони краще і довше живуть, сміливо приймають життєвий виклик. За ствердженнями вчених емоційна освіченість необхідна менеджеру для досягнення успіху [353]. Деякі спеціалісти навіть говорять про менеджмент у XXI столітті як про "емоційно-інтелектуальний" [207].

Психологи кажуть, якщо хтось виявляє агресивність, то слід неначе поставити між ним та собою скляну стінку; або просто посміхнутися спокійно і намагатися переключити увагу цієї людини на щось приємне чи несподіване для неї. Якщо починають з'являтися гнів, роздратування на іншу людину, то слід на деякий час припинити спілкування, зробити кілька глибоких подихів, подумати про те, що гнів ламає насамперед власну нервову систему. Через деякий час, заспокоївшись, можна продовжувати спілкування. В армії, наприклад, є обов'язкова вимога — покарання винних здійснювати лише наступного дня. Для того щоб у менеджера була успішною професійна діяльність, він повинен навчитися керувати своїми емоціями, особливо негативними. Від цього залежатимуть його взаємини з підлеглими та клієнтами.

Вищим продуктом розвитку емоцій є почуття. Це специфічно людські, узагальнені переживання, ставлення до потреб, задоволення або незадоволення, які зумовлюють позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо. Вони бувають кількох видів: моральні (обов'язку, честі, дружби, кохання); інтелектуальні, пізнавальні; естетичні (ставлення до природи, мистецтва, до прекрасного); практичні (ставлення до діяльності — її змісту, форми, процесу, результату, громадської цінності) [104, с. 249].

На процес взаємодії між людьми, спілкування з ними впливає така форма психічної діяльності, як увага. Вона виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих предметах, явищах або власних переживаннях [104, с. 229]. Увага забезпечує організованість та цілеспрямованість діяльності людини, її спілкування з іншими людьми [229, ч. 1, с. 113]. Про стан високої концентрації уваги, в якому перебуває людина, свідчать її поза, вираз очей, характерні рухи м'язів обличчя та жести. Якщо людина неуважна, вона не сприймає інформацію. Спілкування перестає бути ефективним, коли увага його учасників зосереджується на власних переживаннях. Якщо вдалося усвідомити такий стан, слід заспокоїтися і тільки після цього відновити спілкування.

На взаємодію між людьми і характер спілкування безпосередньо впливає пам'ять. Коли з'ясовують якісь події чи стосунки, то часто кажуть: "Я ж тобі говорив, а ти зробив не так", а у відповідь можна почути: "Ні, ти не говорив, я добре пам'ятаю, що не говорив". І виникають образи, стає можливим конфлікт. Пам'ять — це закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду. Враження, які одержує людина, відображуючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. Це великий дар природи, без якого важко уявити собі життя людини. За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну. Основні процеси пам'яті — запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування [104, с. 22Є]. Є люди, які мають феноменальну пам'ять. Так, переказують, що Олександр Македонський пам'ятав імена всіх своїх воїнів, академік Іоффе знав напам'ять всю таблицю алгоритмів, Моцарту досить було один раз почути музичний твір, щоб його записати на папері та виконати, а Вілл Гейтс пам'ятає сотні кодів створеного ним програмного продукту. Ми багато чого тримаємо в своїй пам'яті, але не завжди можемо скористатися нею, коли це потрібно. Розповідають, що якось захворіла молода малоосвічена німкеня. У неї була висока температура і вона марила, при цьому говорила грецькою, латинською і давньоєврейською мовами. Потім з'ясувалося, що у дитинстві вона жила у пастора, який читав вголос книги, написані цими мовами, а вона слухала. Проте коли дівчина одужала, то вона навіть не підозрювала, які багатства зберігає її пам'ять.

Менеджеру, який працює одночасно з великою групою людей та організує виконання різних великих і малих завдань, треба пам'ятати велику кількість номерів телефонів, імен, подій. А це не завжди виходить. Пам'ять слід постійно тренувати. Ще від Піфагора до нас дійшла така порада: щодня вранці й увечері прокручувати в голові події минулого дня, згадуючи все до дрібниць і давати оцінку своїм діям: це добре, а це погано. Якщо вистачить характеру це робити кожного дня, то успіх гарантований. Академік М. Амосов постійно наголошував: чим більше людина розвиває пам'ять (особливо у молодому віці), тим більше у неї розвивається здатність запам'ятовувати дедалі більшу кількість інформації.

До соціальної підструктури особливості відносять направленість особистості. Це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість [104, с. 91]. Це вибіркове ставлення до дійсності визначається багато в чому моральними цінностями і характеризується світоглядом, ідеалами, потребами, мотивами, переконаннями, інтересами, звичками, установками. Направленість особистості може бути різною, зокрема направленість на себе (тоді вона пов'язана з очікуванням певної винагороди); на працю та її результати (людиною керує намагання якомога краще виконати поставлене завдання, вона вибирає стратегію співробітництва з іншими і враховує їхні інтереси); на іншого (тоді доброзичливі позитивні емоції окреслюють взаємини з іншими, при цьому людина готова прийти їм на допомогу).

Сутність направленості особистості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче, скільки про те, чому вона цього хоче. І саме це визначає її поведінку та діяльність. Якось провели такий експеримент. Привезли машину цегли і скинули на дорогу, поділивши на чотири купи. Потім одній групі людей доручили перенести одну купу в інше місце, сказавши, що так треба. Другій групі людей сказали, що треба прибрати купу, бо вона на дорозі і заважає іншим людям. Третій групі сказали, що заплатять за роботу гроші. Четвертій групі людей, у яких діти бігали без нагляду, сказали, що ця цегла потрібна для ремонту дитячого садка, куди будуть ходити їхні діти. Перша група носила цеглу тиждень, друга група — 5 днів, третя група — 2 дні, четверта група зробила це за один день. Тобто направленість особистості на те, чому саме вона хоче це зробити, лежала в основі їхньої діяльності та її результатів [77, с. 217].

Іншим компонентом соціальної структури особистості е її здібності. Це своєрідні властивості людини, її інтелекту, ЩО виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій діяльності та є необхідною умовою її успіху [104, с. 285—292]. Комунікативні здібності, зокрема, — це складна структура, що складається із перцептивних процесів, серед яких важливу роль відіграє емпатія [104, с. 172]. Це індивідуально-психологічні особливості особистості, які відповідають вимогам певної діяльності та є умовою їх виконання. Здібності підштовхують людину до творчості, до саморозвитку і самовдосконалення. Причому тут діє закон природи: чим більше людина витрачає енергії на творчість, тим більшу ц кількість вона отримує. Творчі люди живуть, як правило, довше. У старості такі люди значно активніші, ніж ті, хто не займався творчою працею. Така людина цікавіша для інших, і з нею спілкуються охоче. Відомо, що людські здібності не можуть розвиватися поза спілкуванням з іншими людьми [229, ч. 2, с. 79].

Індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності називають талантом, а таких людей — талановитими (а деяких геніальними). Геніальна людина — це та, яка вже досягла видатних та визнаних іншими успіхів [104, с. 292]. Працювати і спілкуватися з цими людьми важко, бо вони начебто заглиблені в свої думки, вони постійно активно включені в діяльність.

Вміння скласти адекватний образ іншої людини є однією з умов гармонійної взаємодії та міжособистісного сприйняття. Менеджер, розуміючи, що у будь-якої людини є свої мова, темперамент, характер, увага, емоції, почуття, мислення, пам'ять повинен відповідно до цього вибудовувати свою модель поведінки до них. Поведінка — це своєрідна активність людини, вияв життєдіяльності, спосіб, у який вона пристосовується до оточення і задовольняє свої потреби [104, с. 72]. Але для того щоб дійсно вибрати кращу модель поведінки, менеджеру слід: по-перше, пізнати самого себе, тобто свої проблеми; по-друге, подолати самого себе, тобто свої проблеми (якщо знаєш свою проблему, то вона вже наполовину стає меншою). До цього людина прагнула завжди, про що свідчить напис, який ще давні греки викарбували на храмі Аполлона у Дельфах, — "Пізнай самого себе. Подолай самого себе".

А чи вміє людина пізнати себе? У Вольтера є оповідання про те, як з іншої планети на Землю прилетіла істота. Вона дуже здивувалася, побачивши, як ми тут живемо, будуємо, як багато вміємо. А потім вона запитала: "Якщо ви такі розумні і так багато знаєте, то скажіть, а як створюються у вас думки?". На це запитання земляни не змогли відповісти ні за часів Вольтера, не можуть і сьогодні. Кажуть, що "мандрівка вглиб себе ніколи не буває легкою" [393, с. 23]. Пізнати себе — це завдання, яке кожний має виконувати самотужки. Усвідомлення людиною самої себе, свого ставлення до зовнішнього світу та інших людей, своїх психологічних якостей — це самосвідомість [104, с. 20]. Це знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Це найвищий рівень свідомості. Починати процес пізнання слід з самооцінки. Самооцінка — це здатність людини оцінити себе, свою діяльність, своє становище у певній групі та своє ставлення до оточення, свої чесноти та недоліки, свої психічні та психологічні особливості [229, ч. 2, с. 200]. Є кілька рівнів самооцінки: високий, низький та середній.

Якщо людина правильно реагує на зауваження інших та рідко сумнівається щодо своїх дій, то про неї кажуть, що вона має високий рівень самооцінки. На цьому рівні людина керується своїми принципами, щоб бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно і з довірою ставиться до інших і вміє впливати на своє самопочуття; є стійкою до критики, оскільки сама знає собі ціну і думка інших для неї не має образливого значення, тому критичні зауваження у неї не викликають бурхливої захисної реакції і сприймаються зважено. Але іноді буває так, що самооцінка стає завищеною. Це призводить до того, що людина стає самовпевненою і береться за справу, яка перевершує її реальні можливості. Якщо ж їй не вдасться виконати цю справу, вона у ній швидко розчаровується і намагається перекласти відповідальність на інших людей та на обставини. Врешті-решт, вона відсторонюється від прийнятих у конкретній спільноті норм поведінки. Буває навіть вкрай завищена самооцінка. При цьому людина постійно відчуває свою уявну перевагу над іншими, особливе значення своєї особистості; гостро сприймає навіть незначні образи; ставиться до інших з недовірою та підозрілістю.

Якщо людина хворобливо переживає критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди брати до уваги думки інших і часто страждає від "комплексу неповноцінності", то кажуть, що у неї низький рівень самооцінки. Комплекс неповноцінності здебільшого так чи інакше пов'язаний з реальною образою гідності людини [254, с. 151]. При цьому у людини підвищуються тривожність, вразливість; звужується коло тих, з ким вона спілкується, оскільки є побоювання почути негативну думку про себе, а це призводить до страждань; руйнується надія на добре ставлення до неї та на її успіхи. Реальні успіхи та позитивну оцінку інших вона сприймає як випадкові та тимчасові; у неї знижуються соціальна активність, ініціативність, послаблюється інтерес до громадських справ. Є люди з вкрай заниженою самооцінкою. При цьому у людини хронічна безвільність виявляється у безініціативності, постійній нерішучості, боязкості, підвищеній вразливості; вона постійно сумнівається у будь-чому, боїться не встигнути, запізнитися тощо. Якщо людина рідко страждає від "комплексу неповноцінності" та лише час від часу намагається підлаштуватися до думок інших, то про неї кажуть, що вона має середній рівень самооцінки.

Особливості самооцінки впливають і на емоційний стан людини, і на ступінь її задоволеності життям, навчанням, роботою, і на відносини з іншими. Вважається, що людина, яка не любить себе, рідко вміє любити інших. Проте й завищена любов до себе щастя не приносить ні собі, ні іншим. За твердженнями американських дослідників [301, 308] самооцінка впливає на взаємини людей таким чином:

— у мене все гаразд — у тебе все гаразд (я хороший — ти хороший). Так спілкуються люди, які належать до "переможців"; у таких людей самооцінка є реальною;

— у мене все гаразд — у тебе все негаразд (я хороший — ти поганий). Це люди, які відповідальність за помилки покладають на інших, можуть їх принизити; у таких людей самооцінка є завищеною;

— у мене все негаразд — у тебе все гаразд (я поганий — ти хороший). Так спілкуються люди заздрісні, невпевнені в собі, відлюдні; у таких людей самооцінка є заниженою;

— у мене все негаразд — у тебе все негаразд (я поганий — ти поганий). Такі люди часто перебувають у стані депресії, а тому результативність їх роботи низька. Вони легко роздратовуються, живуть у стані безнадії та втрачають інтерес до життя. Самооцінка у таких людей є дуже заниженою і їм потрібна спеціальна допомога.

Чи можна пізнати себе і мати найбільш адекватну самооцінку? Є кілька порад психологів, які допомагатимуть це зробити. По-перше, не слід піддаватися звичайній людській слабкості, коли хочеться слухати про себе тільки приємне. По-друге, не треба затуляти вуха на критику, боятися почути оцінку якості своєї роботи та своїх дій. По-третє, варто пам'ятати, що у судженнях про нас наші вороги значно ближчі до істини, ніж ми самі та наші друзі. Збільшення знань про себе допомагає точніше уявляти свої потреби та можливості, свої позитивні риси та недоліки, а також те, що розуміння себе сприяє кращому розумінню інших. "Для безперешкодної подорожі немає важливішого, тобто більш корисного і величного, ніж пізнати самого себе і знайти сховану у нашому попелі іскру божества, звідки народжується благословенне оте царство володіти собою...", — писав український філософ і мислитель Григорій Сковорода. Головне, вважав він, пізнати в собі "справжню людину". Самопізнання він розглядав як універсальний засіб моральної перебудови світу і, виходячи з цього, накреслив шляхи становлення культури в Україні через олюднення людини [306].