Розділ «Тема 6. Управління інноваційним проектом»

3. Метод колективного блокноту. Фіксація ідей у письмовій формі у "блокнот", який розташований у визначеному місці (наприклад, у приймальній секретаря). Кожний працівник може запропонувати власний варіант рішення, а надалі найкращі пропозиції обговорюють колективом.

4. Методи виявлення думок за допомогою інтерв'ю або анкетування. Опитувати можна різні категорії респондентів: співпрацівники!, ділових партнерів, кінцевих споживачів тощо. Опитувальний аркуш може скеровувати думку у заданому напрямку, тобто слугувати своєрідним вказівником ідей. Запитання можуть стосуватися конкретної діяльності підприємства або бути загальними, скажімо, щодо дизайну, фінансів, маркетингу. Широко використовується так званий опитувальний аркуш Осборна, особливістю якого є наявність підзаголовків: "використовувати за іншим призначенням", "пристосувати", "модифікувати", "зменшити", "замінити", "реорганізувати", "скомбінувати" тощо. З одного боку, це допомагає респондентові, проте, з іншого, може обмежити творчі здібності внаслідок звуження опитування.

5. Написання сценаріїв. Складання сценарію вирішення проблем дозволяє докладно та в часі відстежити послідовність дій, які мають бути виконані, допомагає з'ясувати та врахувати критичні та важливі моменти, ймовірні в процесі прийняття рішення. Складений сценарій можна використати і як модель процесу. Якщо сценарій призначений для опису, рекомендується залучати спеціальну комплексну групу, що складається з фахівців різних профілів. Завдяки цьому сценарій стає багатогранним, дозволяє врахувати аспекти, пов'язані з перебігом процесу, щодо якого треба прийняти рішення.

6. Синектичний метод (грец. синектика — суміщення різнорідних елементів) передбачає розгляд проблеми групою приблизно з 9 осіб. Менеджер-інструктор виконує роль "клієнта" підприємства, висуває проблему, пояснює її суть. А інші після короткотривалої спільної наради пропонують варіант розв'язання. "Клієнт" аналізує, характеризує переваги та недоліки. Потім учасники знову радяться і пропонують інше рішення, яке так само аналізують. Пропозиції висувають доти, доки не буде знайдено оптимальне рішення.

7. Метод розкладання на складові частини: формують перелік основних характеристик ідеї чи предмета і розглядають кожну з них зокрема з мстою її удосконалення.

8. Морфологічний аналіз полягає у складанні матриці. Всі змінні вносять до таблиці і намагаються скомбінувати їх по-новому. Наприклад, якщо розробляється нова форма транспорту, можна в ліву колонку внести об'єкти впливу (розмір, розташування кабіни, пасажирських крісел, двигун тощо), а у горизонтальний верхній рядок — можливі способи. Потім вільні клітини заповнюють можливими засобами впливу па об'єкт певними варіантами цього способу.

Перевагами методу є можливість цілеспрямовано формувати як об'єкти впливу, так і способи, а далі систематично досліджувати різні варіанти.

9. Латеральне мислення. У разі, коли проблему вивчають аналітично і її необхідно розглянути докладно, йдеться про вертикальне мислення. Натомість творче мислення передбачає розгляд усіх можливостей, утому числі тих, що виходять за межі певної сфери. Такий спосіб мислення називають латеральним або горизонтальним. Розробник методу, спеціаліст з менеджменту Е. де Боно рекомендував не квапитися з оцінками, а дотримуватися поради: "дати цій ідеї ще шанс, не вбивати її надто швидко, вона може наштовхнути на корисні ідеї".

10. Схожий па попередній метод "Мрії посеред білого дня": якщо тривала інтенсивна праця з вирішення певної проблеми не забезпечує новаторського рішення, рекомендується повністю розслабитися і помріяти, що, як вважається, може призвести до осяяння.

11. Метод Дельфі. Один з ефективних методів експертних оцінок, який полягає в об'єктивному висновку на основі порівняння і обробки індивідуальних думок експертів. При цьому досягається не лише узгодження різних думок щодо вирішення завдання, а й відбувається обґрунтування остаточного колективного рішення. Для цього експерти поділяються па групи і висловлюють думки незалежно один від одного у формі письмових відповідей на запитання. Це дозволяє унеможливити негативний вплив таких чинників, як між особова антипатія, небажання експертів відмовитися від особистої іншої думки щодо питання. Розробка остаточного варіанта рішення здійснюється поетапно. Спочатку індивідуальні відповіді обробляють, за результатами складають довідку, яка докладно відображає різні думки і їхнє обґрунтування. Потім експертів інформують про наявність інших думок, які при цьому висловлюють аргументи і просять їх або переглянути свою оцінку, або, у разі відмови, падати ґрунтовні пояснення, чому експерт не погоджується з певними варіантами вирішення. Аналогічна процедура коригування варіантів експертних оцінок повторюється і триває доти, доки не дійдуть одностайної думки.

12. Ділові ігри — широко поширений метод, проте переважно у навчальному процесі, а не у неформальному підході до розробки творчих виробничих рішень. З огляду на це, розглянемо метод докладніше.

Цілі використання:

— формування пізнавальних і професійних мотивів та інтересів;

— виховання системного мислення фахівця, що передбачає цілісне розуміння не тільки природи і суспільства, а й себе, свого місця у світі;

— передача цілісного уявлення про професійну діяльність і її фрагменти з урахуванням емоційно-особистісного сприйняття;

— навчання колективної розумової і практичної роботи, формування умінь і навичок соціальної взаємодії і спілкування, навичок індивідуального і спільного прийняття рішень;

— виховання відповідального ставлення до справи, поваги до соціальних цінностей і установок колективу та суспільства загалом;

— навчання методів моделювання, у тому числі математичного, інженерного і соціального проектування.

Характерні ознаки ділової гри (Я. М. Бєльчиков, М. М. Бернштейн, 1989):

— моделювання процесу праці (діяльності) керівників, фахівців підприємств і організацій з вироблення управлінських рішень;