Розділ «Тема 6. Управління інноваційним проектом»

— реалізація процесу "ланцюжка рішень". Оскільки в діловій грі модельна система розглядається як динамічна, гра не обмежується вирішенням однієї задачі, а вимагає кількох послідовних рішень. Рішення, прийняте учасниками гри на першому етапі, впливає на модель і змінює її початковий стан. Зміна ситуації надходить в ігровий комплекс, і на підставі отриманої інформації учасники гри виробляють рішення на другому етапі тощо;

— розподіл ролей між учасниками гри;

— відмінності рольових цілей під час вироблення рішень, що спричинюють виникнення протиріч між учасниками, конфлікт інтересів;

— наявність керованого емоційного напруження;

— співпраця учасників, що виконують певні ролі;

— наявність загальної ігрової мети у всього ігрового колективу;

— колективне вироблення рішень учасниками гри;

— багато альтернативність рішень;

— наявність системи індивідуального чи колективного оцінювань діяльності учасників гри.

13. Метод "групового генія". В одну групу збирають людей із різними типами мислення і поєднують різноманітні методи творчої діяльності.

У процесі проведення перелічених креативних методів розробки та обґрунтування рішень рекомендується дотримуватися таких правил: утримуватися від передчасних оцінок, не квапитися із критичною оцінкою певної ідеї; бути розкутим; намагатися збільшити кількість ідей; комбінувати та вдосконалювати ідеї, висловлені іншими ("перехресне запилювання").

За допомогою спеціального програмного забезпечення уможливлюється застосування таких методів як "дерево рішень", економіко-математичне моделювання, мережеве управління.

З метою поширення креативності у трудовому колективі дуже корисним є експериментування. Заслуговує уваги і наслідування руху раціоналізаторства та винахідництва у Радянському Союзі, коли було розроблено і запроваджено доволі якісну систему матеріального і морального стимулювання. Наприклад, активно проводили конкурси на кращий проект, надавали премії за нові ідеї і результати виробництва та дипломи за раціоналізаторську пропозицію, багато інших заходів.

У конкретному середовищі організації (підприємств) намагаються першими вийти на ринок з новим продуктом (технологією), щоб отримати додаткові прибутки у вигляді інтелектуальної ренти, оскільки з дифузією інновації попит на неї зменшується. Крім того, керівництво підприємства зацікавлене у створенні продукції, яка б суттєво перевершувала за споживчими властивостями наявні аналоги і могла б стати базовою для подальших модифікацій.

Ключовими чинниками успіху нововведення є: 1) перевага товару над конкурентними, тобто наявність у нього унікальних властивостей, що допомагає кращому сприйняттю споживачем. Цей чинник відзначають усі дослідники як головний; 2) маркетингова ексклюзивність, тобто адаптивність товару до вимог ринку, краще розуміння поведінки споживачів, психології сприйняття новинок, тривалості ЖЦТ і розмірів потенційного ринку; 3) висока синергія ІІДР і виробництва, або взаємодія всіх підрозділів підприємства як єдиного цілого. Всі три чинники перебувають під контролем підприємства, тому результат тут визначається якістю інноваційного менеджменту.

Також чинниками успіху нововведень дослідники вважають:

— технологічну перевагу товару;

— ретельний підготовчий етап;

— сприятливу кон'юнктуру;

— відповідність організаційної структури цілям та напрямам діяльності підприємства.