Розділ 2. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ЯК СУБ'ЄКТОМ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ

Таблиця 5.3. Інноваційна активність промислових підприємств Львівської області у 2000-2007 роках

Рис. 5.6. Організаційна підготовка інноваційного виробництва

5.5. Класифікація підприємств щодо ставлення до інновацій

З погляду інноваційного менеджменту, організації можна класифікувати за такими групами:

— високотехнологічні;

— з високим рівнем освоєння інновацій;

— з елементами новаторського підходу.

До кожної з цих груп треба застосовувати диференційований підхід до управління з метою підвищення інноваційної діяльності та конкурентоспроможності підприємств. Якщо реалізуються радикальні нововведення, які охоплюють усі стадії впровадження (повний цикл), необхідно використовувати стратегічний варіант управління. Під час впровадження модифікаційних нововведень, коли інноваційний процес складається з окремих стадій (неповний цикл), доцільно застосовувати тактичний варіант. Реалізація першого варіанта складніша і вимагає залучення комплексу елементів, які супроводжують інновації: кадри, ресурси, техніка, фінанси; другого — пов'язала з окремими елементами, які забезпечують нововведення, — маркетинг і збут поліпшених виробів. Диференційований підхід до управління інноваціями дозволяє врахувати їх особливості, сприяє підвищенню темпів впровадження у виробництво нових розробок.

Інновації у великих корпораціях здійснюються в умовах централізованих і інерційних організаційних структур менеджменту. У цих корпораціях відбувається лите поступове досить повільне поліпшення якості продукції, тоді як радикальні інновації зазвичай створюються в дрібних фірмах. Це явище відоме як "ефект Ерроу".

Підприємства можна згрупувати у чотири категорії щодо взаємозв'язку з інноваційною діяльністю та її особливостями: експлеренти, патієнти, віолєнти, комутанти. Експлеренти — фірми, що спеціалізуються па створенні нових чи радикальних перетворень старих сегментів ринку. Фірми-експлеренти одержали назву "піонерських", тому що вони займаються просуванням нововведень на ринок. Невеликі за розмірами та обсягом оборотного капіталу, екепелеренти працюють із початку випуску продукції на передінвестиційних етапах. Коли приваблива для ринку новинка вже створена, експлерепт укладає альянс із великою фірмою для тиражування нововведення. Спілка з могутньою компанією (навіть за умови поглинання і підпорядкування) дозволяє досягти вигідних умов. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

Фірми, зорієнтовані на вузький сегмент ринку, називають патієнтами. Вони здебільшого задовольняють потреби, сформовані під впливом моди або реклами. Ці компанії функціонують на етапах зростання випуску продукції й одночасно на стадії спадання винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції у цих фірм пов'язані з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність ухвалювати рішення про проведення чи припинення розроблень, про доцільність продажу і купівлі ліцензій. Незважаючи па прибутковість діяльності, існує імовірність ухвалення невірного рішення, що призведе до кризи, тому в таких фірмах існує посада штатного інноваційного менеджера, який оцінює ризики.

У сфері великого стандартного бізнесу діють віоленти — організації з агресивною стратегією, великим капіталом, високим рівнем освоєння технологій. Віоленти спеціалізуються на великосерійному і масовому виробництві продукції для широкого кола споживачів із середніми запитами до якості та відповідно зі середнім рівнем цін. Науково-технічна політика віолентів вимагає ухвалення рішень про терміни налагодження виробництва (у тому числі про придбання ліцензій), зняття продукції з виробництва, інвестиції і розширення виробництва, заміну парку устаткування. У таких фірмах обов'язково передбачена посада інноваційного менеджера.

Фірми-комутанти функціонують у сфері середнього і дрібного бізнесу, орієнтуючись на задоволення локальних місцевих потреб. Вони діють на етапі зниження попиту на продукцію, тобто на завершальному етапі життєвого циклу. Науково-технічна політика комутантів вимагає ухвалення рішень про своєчасне впровадження продукції у виробництво, технологічні особливості, доцільність змін відповідно до вимог специфічних споживачів.

5.6. Захист інтелектуальної власності

Захист інтелектуальної власності — інструмент правового та економічного регулювання винахідницької діяльності, оскільки дає змогу зберігати право власності та одержувати прибуток від винаходів чи нововведень. Система захисту передбачає:

— правовий захист інтелектуальної власності;

— розвиток патентної системи;

— організацію загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства тощо.

Стимулювання винахідницької активності має здійснюватися на макро-, мезо- і мікрорівнях управління. На державному рівні формується політика сприяння розвитку новаторства і винахідництва в країні. З цією метою ухвалюють відповідні закони, розробляють комплексні програми, методи стимулювання. Наука с одним із визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства, основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.

Дуже важлива роль правового регулювання інтелектуальної власності, адже воно поля гас в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. Заходи щодо захисту авторського права впроваджуються і на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності (БОІ В). У Європі організація винахідницької (інноваційної) діяльності фактично вже стала прерогативою Європейського Союзу, що свідчить про надзвичайну актуальність проблеми. З 1996 р. набув чинності план заходів у сфері інновацій і Європейська комісія схвалила рекомендації щодо захисту інтелектуальної власності, ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційній галузі, розширення патентної охорони з біотехнології. Крім того, передбачені заходи з розширення мобільності наукових кадрів, нових організаційних форм освіти і професійного навчання. Нині у світі, зокрема і в Україні, наявні три основні типи захисту інтелектуальної власності: