Розділ «ЛЕКЦІЯ 1. Еволюція нервової системи»

Від головного мозку хрящових риб відходять 10 пар добре розвинених головних нервів. Довгастий мозок поступово переходить у спинний мозок, який міститься в спинномозковому каналі, утвореному верхніми дугами хрящових хребців. Спинний мозок хрящових риб зберігає значну автономність: безголові акули під дією сильних стимуляторів можуть здійснювати неспрямовані рухи.

Органи чуттів хрящових риб пристосовані до сприйняття подразників у водному середовищі. Це:

o органи нюху;

o шкірні сейсмосенсорні органи;

o органи зору;

o органи слуху й рівноваги;

o органи смаку;

o електричні органи в електричних скатів.

Найголовніший орган рецепції хрящових риб - нюх - представлений парними нюховими капсулами, які відкриваються назовні ніздрями. Експерименти довели високу чутливість органів нюху риб. Акули відчувають запах здобичі (кров, слиз) за 400-500 м.

До шкірних сейсмосенсорних органів зараховують:

o бічну лінію, що розміщена в шкірі по боках тіла (від чого й походить назва) і розгалужується на голові (у придонних видів - на череві); вона має вигляд канальців, які по всій своїй довжині сполучаються отворами із зовнішнім водним середовищем; на дні канальців містяться чутливі клітини, що сприймають усі рухи води, течію; завдяки цьому риби реагують на пересування об'єктів навколо них, а також на різноманітні перешкоди;

o лоренцінієві ампули, що розміщені в шкірі голови; кожна ампула - занурена в шкіру сполучнотканинна капсула, від якої відходить тоненька трубочка, що відкривається отвором на поверхні шкіри; на стінках капсули розміщені скупчення чутливих клітин, а порожнина капсули й трубочки заповнена слизом; функції: виконують роль термодатчиків, які сприймають зміни температури довкілля до +0,05° С; сприймають електричні поля напругою до 0,1-0,01 мВ/см; дозволяють знаходити нерухому, але живу здобич (уловлюють біоструми, що виникають у зябрових м'язах під час дихання).

Органи зору - очі - мають типову для всіх риб будову (рис. 7). Складаються з трьох оболонок:

o зовнішньої - білкової (склери);

o судинної;

o внутрішньої - сітківки.

Із зовнішнього боку ока білкова оболонка, або склера (від грец. sklëra - твердий), видозмінена в плоску рогівку.

Передня ділянка судинної оболонки утворює райдужну оболонку з отвором посередині, крізь який світлові промені потрапляють на сітківку, - зіницею. Навпроти зіниці розміщений кулястий кришталик - прозоре безсудинне двоопукле тіло (лінза), що заломлює світлові промені, які проходять крізь нього, і фокусує зображення на сітківці. Завдяки кулястій формі кришталика риби можуть бачити лише на близькій відстані (до 10-15 м).

Зовнішня частина судинної оболонки утворює сріблясту оболонку. На внутрішній поверхні судинної оболонки утворюється дзеркальце - шар плоских клітин, які містять блискучі кришталики (вони відбивають світлові промені, що пройшли крізь сітківку, забезпечуючи здатність бачити навіть при слабкій освітленості). Тонкий виріст судинної оболонки - серпоподібний відросток - пронизує сітківку та склисте тіло, прикріплюючись до кришталика; під час скорочення серпоподібного відростка кришталик трохи зміщується всередину ока (таким чином здійснюється налаштування на різкість бачення об'єкта).

Рис. 7. Схема будови ока риб (за Паркером, 1979)