На третьому етапі встановлюються норми для торговельного персоналу продуцента за середньою частотою контакту з кожним із типів замовників (на рік).
Потім визначаються норми за середньою тривалістю контакту для кожного типу покупців. Необхідно зазначити, що замовникам категорій АА, А і В рекомендується приділити більше часу. Наприклад, покупцям категорії АА — у середньому близько 1,5 години на тиждень на кожного, покупцям категорії А — 1 годину на тиждень на кожного, а замовникам категорії В — 0,5 години на тиждень. Проте не варто ігнорувати споживачів категорій С і Д. Дуже часто в їхньому середовищі знаходяться суб'єкти, перед якими відкриваються хороші перспективи. Дуже важливо не упустити таких покупців.
На четвертому етапі розраховується загальний час, необхідний для контакту зі всіма потенційними замовниками протягом року. Обчислення здійснюються методом прямого рахунка. Число замовників кожного типу множиться на тривалість часу, зумовленого для кожної категорії, та на кожного потенційного покупця. Потім результати підсумовуються. У результаті визначається сукупний час, необхідний для виконання завдань, поставлених перед службою збуту підприємства.
На п'ятому етапі виявляється необхідне число "польових" продавців. Для цього сукупний час, необхідний для контактів зі всіма потенційними споживачами цільового ринку, ділиться на час роботи з персонального продажу, який має у своєму розпорядженні (у середньому) один продавець. Додамо, що на практиці "польові" продавці безпосередньо на продаж витрачають близько 50 % свого робочого часу.
Приклад.
Товаровиробник має в цілому 500 споживачів (усіх типів). Сукупний час, необхідний для контактів з ними, становить 10 000 годин на рік (див. 2-й, 3-й етапи). Кожен "польовий" працівник служби збуту підприємства присвячує безпосередньо продажу близько 22 годин на тиждень чистого часу. Помноживши в середньому на 48 тижнів (за мінусом відпустки, лікарняних, свят і т. п.), у результаті отримаємо 1056 годин загального часу, призначеного на продаж на рік з розрахунку на одного продавця. Далі, розділивши 10 000 годин на 1056 годин, отримаємо 9,46. Передбачаючи можливе зростання продажу, а отже, зростання навантаження на продавців, можна припустити, що знадобиться 10 "польових" продавців, аби охопити цей ринок.
Вирішення завдання закріплення територій за конкретними продавцями має виходити з потреб територій і здібностей "польових" продавців. Зрозуміло, що не всі вони мають однаковий досвід, здібності, зв'язки, переваги або освіту. Бажано добирати їм території так, щоб забезпечити максимальне використання їхньої кваліфікації й індивідуальних здібностей, а також оптимальний рівень взаємодій з потенційними покупцями.
У сфері управління торговельним персоналом велике значення має постійна турбота керівництва про підвищення ефективності діяльності "польового" продавця. Основним стримуючим чинником підвищення цього роду ефективності є проміжки часу між візитами до споживачів. Якщо потенційні замовники розташовані близько, то продавець може зробити декілька візитів за день. Інакше продуктивний час роботи "польового" продавця зменшується.
Більшість виробників на ринку засобів виробництва і багато продуцентів товарів і послуг споживацького характеру мають свої узвичаєні території продажу послуг. їх величина залежить від типу продукції, що реалізується, концентрації замовників, їхньої характеристики, транспортної мережі тощо. Останніми роками в розвинених країнах великою популярністю користуються комп'ютерні програми, котрі допомагають визначити оптимальні території, на яких забезпечується мінімізація поїздок, баланс робочого навантаження і максимальний прибуток.
Зміна величини територій, закріплених за окремими "польовими" продавцями, є серйозною подією, тому що вона порушує
усталені відносини торговельного персоналу із замовниками й може негативно позначитися на інших територіях. У той же час ринкові обставини часто потребують коригуючих заходів стосовно територій продажу.
У зв'язку з тим, що з багатьох типів і видів товарів і послуг ринок далеко не насичений, нормальним явищем вважаються швидко зростаючі фірми. Тому варто зупинитися на деяких проблемах, які можуть виникнути в їхній діяльності з управління "польовим" торговельним персоналом і продажем. Швидко зростаючим промисловим і посередницьким фірмам доводиться постійно перекроювати територіальні межі через зростання обсягу продажу. За таких обставин вони повинні бути гранично обережними як щодо внутрішньої політики управління торговельним персоналом, так і щодо зовнішньої політики управління збутом.
Перш ніж змінювати територіальні контури, потрібно все зважити, щоб не зіпсувати відносини зі своїми досвідченими співробітниками служби збуту, які доклали багато часу й зусиль на розроблення споживацького середовища, — створення формальних і неформальних відносин зі своїми підопічними.
Необхідно зазначити, що на практиці трапляється й інший хід розвитку подій. Паралельні служби збуту підприємства-продавця, організовані за територіальним принципом, можуть не тільки діяти на ринку декотрий час самостійно, а й активізуватися у сфері суперництва між собою аж до взаємного поглинання один другого або злиття. Ідеться про захоплення території, переманювання один у другого споживачів і навіть торговельного персоналу. Тобто може мати місце прояву жорсткої внутрішньої фірмової конкуренції між кількома підрозділами. Як і у "великій" (міжфірмовій) конкуренції, тут також перемагає сильний і кращий з точки зору комерційних результатів. Таке протиборство не тільки влаштовує керівництво деяких фірм, а й заохочується ним. Ступінь самостійності паралельних служб збуту і перспективи їхнього розвитку визначаються організаційною політикою, котра проводиться керівництвом підприємства. Не бажаючи ризикувати, адміністрація може дозволити функціонувати паралельним службам збуту до тих пір, поки не стане зрозуміло, що назріло поглинання або злиття, що подальше роз'єднування функціональної діяльності стає економічно не виправданим.
Можливо також, що в результаті поглинання клієнтури, території, переманювання фахівців та інших дій підприємства воно більш міцно, ніж структура-суперник, закріпиться на обумовленому ринку. Будучи упевненим у стійкості позицій, які займає певний підрозділ, керівництво підприємства може "провернути" не зовсім етичну операцію — запропонувати своєму потенційному конкуренту, якого залучає відповідний ринковий сегмент, частину свого бізнесу і продати йому підрозділ - "куклу". Таким маневром підприємство може досягнути декілька цілей. По-перше, непогано запрацювати на структурних "відходах"— відпрацьованому організаційному ресурсі. По-друге, вигідно позбавитися "агонізуючого" підрозділу, який програв у внутрішній фірмовій боротьбі, виставивши його як своєрідний товар у вигляді самостійного, "добре організованого", "перспективного" господарського суб'єкта. По-третє, створити великі проблеми для конкурента, який, окрім понесених витрат на придбання збиткової структури, повинен здійснити додаткові витрати на її підіймання. У зв'язку з цим конкурентна активність суперника може бути припинена на досить довгий термін, протягом якого підприємство може ще більше зміцнити свої позиції на обумовленому сегменті. У результаті придбання конкурента може обернутися для нього втратою бажаного ринкового сектору.
Потрібно відзначити, що на ринку, який характеризується як такий, що зростає, виробники з різних, іноді незалежних від них причин, часто не в змозі визначити кількість і специфіку всіх своїх потенційних споживачів. У такій ситуації продуценти нерідко вдаються до агресивної політики управління збутом і торговельним персоналом. Суть агресивної політики полягає в нарощуванні числа продавців доти, доки прибуток, який вони приносять, не перестане виправдовувати їхнє існування. У такий спосіб на практиці перевіряється реальний потенціал ринку і межі територіального охоплення.
Побудова організаційної структури торговельного персоналу підприємства за товарним принципом передбачає хороше знання працівниками-продавцями своєї продукції. Цей підхід застосовується в таких випадках:
1. комплекс товарів і послуг, які реалізує підприємство на цільовому ринку, складний і різнорідний. Широкий асортимент товарів і послуг дає змогу виробникові запропонувати споживачам безліч різних варіантів товарних і сервісних моделей, що збільшує його підприємницьку стійкість у кризових ситуаціях;
2. продукція підприємства настільки спеціалізована в науковому, технічному чи іншому аспекті або така складна за складом, що для її просування і реалізації потрібне залучення різних фахівців і розроблення рекомендацій різних експертів. У такому випадку велику роль виконує кваліфікація й досвід продавців і допоміжного персоналу.
Таким чином, цілі й характер виробничо-комерційної діяльності виробників, особливості ринку, специфіка продукції та номенклатурно-асортиментна структура пропозицій часто змушують підприємства створювати філії, представництва й окремі збутові підрозділи. У зв'язку з цим у маркетингу стосовно до створення частково відокремлених торгово-збутових підрозділів ставляться як до нормального явища.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маркетинговий менеджмент» автора Белявцев М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління торговельним персоналом маркетингової фірми“ на сторінці 6. Приємного читання.
