Унаслідок сертифікатної приватизації велика кількість державних підприємств перейшла у власність дрібних акціонерів, переважно трудових колективів, шляхом створення закритих акціонерних товариств, що не забезпечує економічних підвалин для їх розвитку. Крім того, така форма підприємства ускладнює доступ до нього ефективних власників із числа вітчизняних фінансових організацій та іноземних інвесторів. Отже, переважання приватної, акціонерної власності ставить на порядок денний проблему приведення структури власності у відповідність з нагальними завданнями економічного зростання і в першу чергу - створення умов для зростання малого і середнього бізнесу. Очевидно, що економічний маневр має спрямовуватись на:
підтримку великих акціонерів, які на приватній основі володіють контрольним пакетом акцій і мають змогу концентрувати необхідні ресурси в рамках фінансово-промислових груп національного і міжнародного характеру;
створення відповідної бази і фінансової підтримки малого і середнього бізнесу;
зміцнення державних підприємств стратегічного значення на основі створення ефективної системи корпоративного управління державною власністю;
підтримку іноземних інвесторів, які гарантують зростання виробництва на сучасній техніко-технологічній основі.
Новостворені фінансово-ринкові інституції, а особливо інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, зорієнтовані переважно на посередницько-спекулятивні операції, а не на сприяння виробництву і як такі не стимулюють економічного піднесення.
Нині навіть найсприятливіші макроекономічні передумови автоматично не сприяють економічному пожвавленню і зростанню виробництва. Для цього потрібний відповідний ресурсний потенціал у вигляді інвестицій, інновацій, сучасних технологій, кваліфікованої робочої сили, менеджменту, маркетингу тощо.
Історична практика свідчить, що без накопичень, які виділяються з прибуткової частини будь-якого підприємництва, економічний поступ неможливий. Отже, основою економічного зростання і своєрідним пусковим механізмом є активізація інвестиційного процесу, модернізація виробництва на основі новітньої техніки й технології.
Натомість статистичні дані вказують на тенденцію як відносного, так і абсолютного скорочення капітальних вкладень в економіку України за останні роки. Тому суть проблеми полягає в оперативному вжитті неординарних політико-економічних заходів з метою нейтралізації негативних тенденцій, що склалися в інвестиційному процесі, і його енергійного спрямування у конструктивне, творче русло. Передусім йдеться про мобілізацію всіх наявних джерел інвестицій, залучення додаткових внутрішніх і зовнішніх коштів, сукупна критична маса яких засвідчить наявність позитивних зрушень в інвестиційному процесі.
Серед традиційних джерел інвестування активнішу роль мають відігравати відрахування з прибутку підприємств та бюджетні інвестиції, тобто капітал повинен спрямовуватись у стратегічні галузі і виробництво загальнодержавного значення. З поліпшенням фінансової ситуації можна розраховувати на збільшення середньо- та довгострокових кредитів комерційних банків. Основну ж роль детонатора інвестиційного процесу мають відіграти додаткові ресурси, що виникають в економіці внаслідок її ринкової трансформації. Це зростання коштів від використання можливостей внутрішнього і зовнішніх фондових ринків, створення сприятливих економічних умов для залучення вільних грошових заощаджень населення до інвестиційної сфери, поступове й неухильне запровадження іпотечного кредитування під заставу нерухомості та землі, і, нарешті, активне використання іноземних інвестицій.
Основні канали надходження інвестицій - прямі інвестиції приватних фірм, портфельні інвестиції зарубіжних банків, страхових компаній та інших інвесторів нерезидентів.
Аналізуючи сказане, можна дійти висновку, що основу економічного розвитку України, і передусім відтворювальних процесів, становлять фінанси. Вони є економічною категорією, заснованою на використанні вартості та її форм, що виникають у процесі функціонування грошей у системі товарно-грошових відносин. Інакше кажучи, окремо від грошей і руху грошових ресурсів при розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту у грошовій формі не можуть існувати фінансові відносини та створюватись фінансові ресурси.
Існування фінансів обумовлене товарним виробництвом і грошовими відносинами, дією закону вартості і необхідністю використання вартості та її форм у процесі розширеного відтворення і функціонування держави.
Рух матеріальних благ у процесі відтворення виявляється переважно через грошові відносини, утворення, розподіл і використання доходів і накопичень. Фінанси виражають одну із важливих характеристик виробничих відносин, суть і призначення яких розкриваються лише при розгляді їх як економічної категорії. Гроші, ціна, доходи, кредит - це ті економічні важелі, за допомогою яких здійснюється використання вартості і її форм у процесі розширеного виробництва.
Рух матеріальних цінностей валового внутрішнього продукту, створюваного у процесі виробництва як вихідного продукту споживання та як завершального етапу, опосередковується товарно-грошовими відносинами і втілюється у грошовій формі.
Розглядаючи фінанси як певну систему грошових відносин, наприклад, опосередковане надходження коштів через податки в бюджет, слід зауважити, що не будь-які грошові відносини можуть розглядатися як фінансові. Вартісна форма не може бути підставою поширення фінансів на всю систему грошових відносин. Останні поняття ширші, оскільки фінанси підприємств відображають економічні відносини, пов'язані з мобілізацією і використанням грошових доходів і накопичень, які створюються під час їх виробничої діяльності.
Організація грошового обігу, система ціноутворення, реалізація і купівля товарів населенням засновані на грошових відносинах, на використанні вартості та її форм. Однак це не означає, що дані відносини є фінансовими.
Отже, із усієї сукупності різнобічних грошових відносин важливо відокремити ті, які характеризують специфіку фінансів. Зауважимо, що нині в умовах ринкової економіки товарна маса реалізується навіть через бартерний обіг, але такий вид відносин не можна ототожнювати з фінансовими. Ці тимчасові явища породжені економічною кризою та інфляцією. Вони зруйнували грошову систему. До того ж навіть бартерний обмін здійснюється на основі вартості товарів, вираженої у грошовій формі. За фінансовими відносинами завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту і державного бюджету, бо саме в державному бюджеті зосереджується істотна частина фінансів держави і через нього накопичуються фінансові ресурси і здійснюється фінансування соціально-культурних заходів і всього народного господарства.
Нині накопичення фінансових ресурсів в Україні відбувається надто напружено. Це напруження посилюється в міру просування до ринкової економіки, що закономірно, бо зміна старого способу виробництва змінює природу й призначення фінансів, методи й форми організації фінансових відносин. Адже кожній історичній формації відповідає певна організація державних фінансів, свої форми і методи мобілізації та використання ресурсів.
Природно, що перехід до ринкової економіки потребує розробки проблем фінансових ресурсів, передусім вивчення питань стабілізації товарно-грошових та інших економічних процесів, які суттєво впливають на стан фінансів держави. Конче необхідно дослідити виробничі відносини, пов'язані з рухом грошових ресурсів, зі створенням грошових доходів і накопичень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні стимулятори виробництва“ на сторінці 2. Приємного читання.
