Значно погіршилося нафтопостачання. Із закінченням навігації припинялася доставка нафти по Волзі та Оці. Не вистачало і деревного палива. Дров'яна криза на Уралі пояснювалася нестачею робочої сили.
Спроби створених урядом особливих нарад з питань оборони та палива організувати першочергове постачання вугіллям найбільш необхідних підприємств країни, а також розширити заготівлю дров, не рятували положення. Крайня нестача палива відчувалася в Росії протягом усіх років війни.
Найважливішим чинником, що обумовив розлад промисловості у воєнний період, була нестача робітників. Суцільна мобілізація військовозобов'язаних, проведена царським урядом на початку війни, відразу ж завдала непоправного збитку промисловості, позбавивши її 40% робочих кадрів, в тому числі найбільш кваліфікованих. Так, на заводі Гельферш-Саде в Харкові, на якому до війни працювало понад 2,5 тис. робітників, вже після першої мобілізації залишилося тільки 1400 чоловік. Навіть Путіловський завод - головний постачальник артилерійських гармат для армії - втратив у зв'язку з мобілізацією сотні кваліфікованих робітників.
Буржуазія вимагала від уряду рішучих заходів щодо надання підприємствам робочої сили і передусім повернення з армії кращих робітників. У липні 1915 р. московський промисловець Гужон у спеціальній доповідній записці вказував, що мобілізація промисловості без повернення з армії кваліфікованих робітників і техніків немислима. Гужон висунув проект мілітаризації промислових робітників, введення примусової праці, заборони вільного переходу робітників з одного підприємства на інше і т.д. Під тиском підприємців царський уряд в кінці 1915 р. видав закон про надання відстрочок військовозобов'язаним. Повернути з армії раніше мобілізованих кваліфікованих робітників і техніків, звісно, не вдалося.
Велике значення для промисловості мало залучення жіночої праці, У воєнні роки вона стала широко застосовуватися навіть в таких галузях, де раніше зовсім не використовувалася. У металургійній промисловості, наприклад, на початку 1916 р. до 30% усіх робітників складали жінки і підлітки. Але посилене впровадження жіночої і дитячої праці не могло забезпечити потребу у кваліфікованій робочій силі. Статистичні дані, зібрані в той період біржами праці, свідчать, що попит на робітників значно перевищував пропозицію. За даними 75 найбільших бірж країни, з 1 листопада 1915 р. по 1 липня 1916 р. по всій імперії шукало роботу 314 тис. чоловік, тим часом як промисловість пред'явила попит на 597 тис. Це гальмувало роботу промисловості протягом всієї війни.
Характерною особливістю військових років було також значне зниження продуктивності праці робітників, що особливо сильно проявилося в гірничій промисловості до кінця війни. Загострення продовольчої кризи і зниження реальної заробітної плати, зношеність основного капіталу, що не відновлювався, не могли не призвести до різкого зниження продуктивності праці. У Донецькому басейні, наприклад, продуктивність праці на одного шахтаря протягом 1915-1916 pp. знизилася майже на 1/3. У бакинській нафтовій промисловості середньомісячна продуктивність на одного робітника впала з 1080 до 816 пудів.
Розладнання господарства країни поглиблювалось також величезним скороченням випуску машин, обладнання і надто нераціональне використання існуючої виробничої бази промислових підприємств. Прагнення наживи, спекулятивний ажіотаж привели промисловців на шлях, що суперечив загальним вимогам мобілізованого господарства. Навіть такі потужні машинобудівні заводи, як Путиловський в Петербурзі, Коломенський та інші, перепрофілювали свої виробничі потужності на найбільш прибуткове виготовлення трьохдюймових артилерійських снарядів, хоча з цим завданням могли легко справитися численні середні та дрібні підприємства. Виробництво машин, верстатів і паровозів різко скоротилося. Наприклад, найбільший Коломенський машинобудівний завод у 1916 р. припинив виконання замовлень морського відомства на двигуни для підводних човнів і зайнявся переважно виготовленням снарядів. Так само вчинили Сормовський завод, Невський суднобудівний і ряд інших найважливіших підприємств країни. Тим часом нераціональне використання виробничих потужностей найбільших машинобудівних заводів підривало самі основи промислової мобілізації, позбавляючи підприємства можливості придбавати необхідні машини і обладнання.
Війна порушила зв'язки, що існували між окремими галузями промисловості країни, позбавила підприємства необхідної сировини і палива. Розлад найважливіших галузей економіки посилювався і доповнювався залізничною розрухою. Вище вказувалося, що дореволюційний залізничний транспорт навіть в умовах мирного часу не в змозі був повністю задовольнити потреби капіталістичного господарства Росії. Низька пропускна і провізна спроможність залізниць призводила до того, що в найбільш напружені осінньо-зимові місяці на вузлових станціях скупчувалася величезна кількість вантажів, які затримувалися там на довгий час.
Війна поставила перед залізничним транспортом нові, складніші завдання. У зв'язку з припиненням імпорту англійського вугілля промисловість Петрограда і всього північно-західного району перейшла на споживання донецького палива, що надзвичайно підвищило навантаження Єкатерининської залізниці. Нестача рухомого складу посилювалася його невчасним ремонтом. Все це призвело до того, що залізничний транспорт абсолютно не справлявся з тими складними завданнями, які мав виконати.
До цього періоду найважливіші галузі промисловості, сільське господарство, залізничний транспорт були охоплені глибокою кризою. Через відсутність палива довелося позакривати ряд уральських металургійних заводів, що відіграли важливу роль у постачанні військової промисловості металом.
У критичному стані опинилися навіть заводи, що випускали артилерійське озброєння. У кінці грудня 1916 р. військове міністерство зажадало від міністра шляхів сполучення Трепова вжити екстрених заходів.
Єдиним виходом із становища, що склалося, залишалися все ті ж зовнішні позики. У складних умовах воєнного часу ще більше посилилася традиційна фінансова залежність самодержавства від зарубіжних кредиторів. Переважна більшість позик була укладена в Англії, яка використала посилення фінансової залежності Росії для ще більшого ЇЇ економічного і політичного закабалення.
У зв'язку з цим слід нагадати, що Росія аж ніяк не була вільна у витрачанні кредитів, що їй надавались. Останні можна було витрачати лише на сплату відсотків і платежів за старими позиками, а також на військові замовлення за кордоном через посередництво англійського уряду.
Всі замовлення Росії за кордоном на озброєння, обладнання і різні матеріали повинні були проводитися тільки через посередництво англійського уряду, який широко використав це своє право, щоб збути за підвищеними цінами залежану і недоброякісну продукцію. У той же час виконання замовлень на гостродефіцитні матеріали і промислове обладнання всіляко гальмувалося. Протягом Першої світової війни англійський уряд прагнув максимально задовольнити інтереси англійських промисловців за рахунок інтересів Росії. Ціни на озброєння за російськими замовленнями на .25-30% перевищували англійські. До того ж виконання замовлень затягувалося іноді на дуже тривалий термін.
У ряді випадків Англія у зв'язку з фінансовими ускладненнями затримувала здійснення платежів по російських замовленнях і часто зривала постачання російської армії гостро необхідними озброєнням і боєприпасами. Якщо замовлення для російської армії виконувалися в іншій країні, то вся курсова різниця при переведенні фунтів стерлінгів на іншу валюту відносилася на рахунок Росії.
Характер позик, наданих західноєвропейськими державами Росії в роки Першої світової війни, яскраво демонструє матеріали конференції союзників у Петрограді в січні 1917 р. Фінансові питання були основними в роботі цієї конференції. Найважливішими з них були:
Розмір нових кредитів Росії, порядок їх витрачання і контролювання замовлень.
Підтримання курсу рубля.
Порядок надання допомоги Румунії.
Російським представникам на Петроградській конференції рекомендувалося домагатися надання права Росії вільно розпоряджатися виділеними їй кредитами. "Радикальним засобом, - вказувало міністерство фінансів, - була б видача всієї суми позики повністю або частинами в розпорядження російського уряду ще до здійснення кожної окремої операції по замовленнях і купівлях". Однак уряд не тішив себе зайвими надіями на поступливість англійців. У заздалегідь складеній інструкції для російських представників відзначалося: "Це наше побажання буде, імовірно, енергійно опротестоване англійським урядом головним чином у зв'язку з тим, що новий порядок позбавив би його можливості затримувати відкриття кредитів при казначейських ускладненнях, як це ним практикується". Крім того, представники Росії домагалися, щоб англійський уряд розподіляв російські замовлення якомога швидше, одночасно зі своїми замовленнями, а не після них.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія реформування промисловості і сільського господарства в період 1900-1917 pp.“ на сторінці 3. Приємного читання.
