Розділ 3. ЛОГІСТИКА У СФЕРІ РОЗПОДІЛУ, ЗБЕРІГАННЯ І ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

4. Збитки від зберігання запасів: а) охорона складів і старіння матеріалів; б) корозія та інші втрати; в) розбіжності в результатах інвентаризацій (помилки обліку відпускання і приймання); г) крадіжки; д) утрати внаслідок зниження цін; е) страхування запасів.

До основних статей витрат на утримання складів західні економісти відносять також утрати відсотків на капітал, які можна було б одержати, якби не довелося знімати гроші з банківських рахунків на фінансування будівництва складських приміщень і оснащення їх відповідним устаткуванням. Перераховані статті витрат можуть досягати значних сум, тому система матеріально-технічного постачання прискорює швидкодію цієї системи.

Добре зарекомендувала себе на практиці в матеріально-технічному постачанні виробництва система договорів з фірмами-посередниками. Систему розроблено і вперше застосовано у ФРН наприкінці 1980-х років. Структура її має меншу кількість ланок, істотно спрощене проходження запитів і викликаних ними матеріальних потоків. Система забезпечує значно коротші зв'язки між постачальником і споживачем продукції, ніж описана вище. Закупівельні органи компанії та склади звільняються від рутинної роботи. Функції добору і доставки вантажів переходять до постачальника, яким є не виробник сировини і комплектуючих, а оптова торговельна компанія, що виконує розподільні функції, має торговельні склади і є посередником між промисловими підприємствами.

Структуру та походження інформаційних і матеріальних потоків показано на рис. 3.3*73. Як видно зі схеми, споживач прямо від виробничої ділянки відправляє заявку на сировину і матеріали до пункту реєстрації (зосередження) заявок у складському господарстві. Пункт реєстрації 1—2 рази на день направляє запити на матеріали постачальникам, об'єднаним системою договорів. Наступного дня постачальник розсилає запитані матеріали, що потім збираються і контролюються за кожною заявкою в пункті нагромадження (на торговельних складах). План-графік постачань складається постачальником і замовником спільно у формі місячного зведення за агрегованими показниками. Замість 14 формулярів запиту заповнюється і фігурує один, котрий одночасно є і замовленням, і документом, що реєструє постачання й одержання товару.

*73: {Чухрай Н.І. Проблеми адаптації маркетингу і логістики до умов вітчизняного ринку [Текст] / Н.І. Чухрай // Вісн. НУ "Львівська політехніка". – 2000. № 416. Логістика. – С. 110-118.}

Система договорів у матеріально-технічному постачанні має низку переваг перед традиційною. Насамперед, це скорочення діловодства, отже, й адміністративних витрат. Однак головний виграш для споживачів — можливість відмовитися від власної, часто розпорошеної системи складів. Система договорів дає змогу вилучити капітал, заморожений у запасах. Практика використання цієї системи у ФРН показала, що скорочення витрат на зберігання і транспортування коливалося в межах 5—20 % від ціни постачання матеріалів. Підприємства, що постачаються, при одержанні помітної економії погоджуються на вищі ціни на різні послуги, що безпосередньо впливає на технологічні процеси підприємства-замовника. Наприклад, виробляється набір різних комплектів деталей, розкрій сталевого прокату та ін.

Рис. 3.3. Структура і походження інформаційних і матеріальних потоків

Особливо важливим моментом у матеріально-технічному постачанні за договорами є можливість організації термінових постачань. Необхідний матеріал може бути доставлений замовнику протягом 24 год через торговельну організацію, що володіє різноманітним асортиментом зразків на складі. Досвід ФРН показує, що власні склади підприємств зазвичай покривають їхні потреби тільки на 50—60 %. Добре організований склад торговельної посередницької фірми може покрити до 90 % попиту на матеріали. Договірна документація включає власне договір, каталоги матеріалів, угоди з організації процесу подання заявок і виконання постачань, а також інструкції з ведення контролю й обліку виконання договірних умов. Уся документація формується таким чином, щоб було можливим застосування ЕОМ на трьох стадіях процесу матеріально-технічного постачання. Значний вплив на закупівельну логістику чинить сама організація процесу виробництва в умовах швидкої зміни ситуації на ринку збуту і закупівель.

В умовах розвиненого ринку головна проблема логістичної ланки постачання полягає в тому, що ринкова потреба постійно змінюється в проміжку між початком постачань і використанням компонентів. Це спричинює ситуацію, коли терміни постачань можуть бути відсунуті через те, що з виробництва і від постачальників надходять деталі, у яких немає більше необхідності, у той час як не вистачає інших компонентів для виконання поточних замовлень клієнтів.

В останні десятиліття розроблено низку методів постачання, орієнтованих на конкретну потребу виробництва:

— метод "канбан" (розроблений у Японії з метою керування постачаннями в умовах потокового виробництва; враховує потреби, що виходять з кінцевого монтажу);

— система планування на трьох рівнях: на першому рівні здійснюється програмне планування, потім — розподіл матеріалів та керування закупівлями (тут фактичне відхилення від плану передається через зворотний зв'язок на рівень планування і виникає замкнена система);

— метод "точно в термін", за допомогою якого в результаті частих ("дробових") постачань різко скорочуються накопичені запаси;

— система постачання на запити, за якою з постачальниками укладають типові контракти на тривалий період існування потреб, а дані про фактичну потребу запитуються на основі поетапного уточнення;

— метод прогнозних показників (попит на великі партії закупівель формується на визначеному рівні, а потім конкретний обсяг постачань приводиться у відповідність до попиту);

— електронно-інформаційний метод комунікації клієнта і постачальника на основі передання необхідних даних, коли запит надходить у вигляді замовлення, а дані про постачання і транспортування уточнюються в прямому міжкомп'ютерному спілкуванні.

Правильній орієнтації політики закупівель послуговують заходи, що встановлюють зв'язок між виробничою програмою, збутом і потребою в матеріалах. Для своєчасної закупівлі матеріалів складається прогноз збуту, якщо він не забезпечений замовленнями клієнтів. Прогноз — це вихідна ланка наступного планового ланцюга на підприємстві. Старанність його складання має важливе значення для визначення розміру запасів, готовності до постачань і витрат на виготовлення продукту і його збуту. На основі прогнозу складається план збуту. Збут має збалансовуватися так, щоб виникла етапна виробнича програма. Потім виробнича програма слугує введенням для наступного визначення потреб у матеріалах. На рис. 3.4 подано зразкову схему роботи програмного планування виробництва*74.

*74: {Логистика [Текст]: учебник / под ред. Б.А. Аникина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 352 с. }

Після того як визначено обсяг потреб у сировині і комплектуючих виробах, а також структуру матеріально-технічного постачання, фірми вибирають спосіб дій і організовують постачання. Вище згадувалися деякі способи організації постачань (закупівель) виробничої продукції. Умовно їх можна поділити на традиційні й оперативні (основані на мінімальних запасах на складі й оперативному зв'язку між постачальником і споживачем). Найбільш перспективним і характерним способом оперативного постачання є метод "точно в термін" (його особливості стосовно питань керування запасами описано нижче). Метод виник у середині 1950-х років у Японії й набув значного поширення спочатку в Японії, а потім у Європі та США. Багато американських компаній модифікували ідею постачання "точно в термін" і упровадили власні різновиди під різними назвами — "система виробництва з нульовими запасами", "матеріали за потребою" та ін. Однак зміст оперативного постачання залишається колишнім: закупівля за довгостроковим контрактом і постачання сировини та матеріалів, минаючи проміжні склади, прямо на виробничі лінії. Алгоритм методу "точно в термін" подано на рис. 3.5*75.

*75: {Чухрай Н.І. Проблеми адаптації маркетингу і логістики до умов вітчизняного ринку [Текст] / Н.І. Чухрай // Вісн. НУ "Львівська політехніка". – 2000. № 416. Логістика. – С. 110-118.}