Розділ 1. ІНФРАСТРУКТУРА ТОВАРНОГО РИНКУ: ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

1) підприємствами, що купують товари для їх подальшої переробки;

2) торговельними посередниками, що купують товари для їх перепродажу з метою отримання прибутку;

3) державними установами, які здійснюють закупівлі з метою забезпечення виконання своїх функцій.

На обох типах ринків реалізується комерційна функція — ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян зі здійснення купівлі-продажу товарів із метою одержання прибутку.

Торговельна діяльність здійснюється у сферах роздрібної й оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій сфері (громадському харчуванні).

У широкому розумінні під торговельною діяльністю (торгівлею, комерцією) розуміється будь-яка економічна діяльність узагалі, а всі підприємства й організації, що діють у торгівлі (оптовій і роздрібній), промисловості, сільському господарстві, на транспорті, будівництві та в інших галузях економіки, занесені до єдиного торговельного реєстру. Це зрозуміло, адже виробник завжди є також продавцем (торговцем). Це значення відображено в таких поняттях, як "торговельний кодекс" і "комерційний суд".

У більш вузькому розумінні "торгівля" — це купівля товарів і їхній перепродаж без внесення в них істотних матеріальних змін. На відміну від цього, для власної виробничої діяльності характерним є саме внесення змін у природні об'єкти з метою одержання кінцевого продукту, придатного для задоволення потреб людини.

Розрізняють зовнішню і внутрішню торгівлю.

Зовнішня торгівля — це обмін товарами між сусідніми або далекими країнами і регіонами з використанням повітряних, морських шляхів або сухопутних доріг.

Внутрішня торгівля є сукупністю торгових операцій, що здійснюються в межах однієї держави. У будь-якому випадку торгівля полягає в купівлі товарів у виробника та їхньому продажу із метою надання матеріальних благ споживачам у такому вигляді, у такий час і в такому місці, що відповідають їхнім потребам.

В економічному обороті торгівля виконує посередницьку роль. Проте її функції не обмежуються лише матеріальним поширенням продукції. Торгівля стимулює виробництво і задає йому визначений напрямок. Вона є невід'ємним елементом структури ринкової економіки і справляє істотний, якщо не вирішальний, вплив на її ефективність.

Економічні функції, які реально виконує торгівля, полягають у тому, що комерсанти, які перебувають між виробниками і споживачами, надають послуги і тим, і іншим.

Комерсанти звільняють виробників від необхідності вступати у відносини з величезною масою споживачів. Шляхом створення запасів товарів вони забезпечують синхронізацію ритмів виробництва та споживання, схильних до різночасних сезонних коливань. Завдяки їм грошові прибутки виробників стають більш регулярними і не залежать від затримок у збуті продукції.

Комерсанти розширюють можливості виробництва щодо задоволення запитів споживачів. Вони створюють умови для того, щоб матеріальні блага, масово вироблені безліччю підприємств, розташованих на великій території, стали доступними споживачам у такій кількості та якості, у такому місці та у такий час, які є зручними для них. Ця функція вимагає виконання низки операцій: упорядкування і роздрібнення партій, транспортування і зберігання, формування асортименту і викладення товарів.

Внутрішню торгівлю ще називають розподілом. Спеціалізація торговельних підприємств не означає, що виробники повинні цілком покладатися на комерсантів у збуті своєї продукції. Будь-яке промислове підприємство проводить власну торговельну політику. Це передбачає знання ринку (або можливостей збуту) і використання належних засобів, для того щоб забезпечити відповідний до обсягу виробництва обсяг продажу. Одним із таких засобів є вибір посередників, чи каналів розподілу.

Метою господарської діяльності будь-якого виробника є продаж товарів кінцевому споживачеві, що дає змогу повернути вкладені у виробництво кошти й отримати прибуток. У загальному випадку просування товару відбувається ланцюжком, наведеним нарис. 1.4.

Рис. 1.4. Схема просування товару

Водночас є багато каналів розподілу (просування, збуту, реалізації) продукції. Вони включають проходження товарів через торговельних посередників, оптових і роздрібних торговців, безпосереднє доведення товару до кінцевого споживача (прямі зв'язки). Можуть використовуватися варіанти просування товарів за участю проміжних ланок або без них. Це залежить від того, чи зважиться виробник узяти на себе ризик з організації збуту власної продукції; від його можливості мати торговельний персонал та забезпечувати йому необхідне і постійне завантаження; від знання кон'юнктури ринку та вміння швидко реагувати на відповідні зміни; від популярності й авторитету виробника і т. ін.

Канали реалізації продукції дуже гнучкі, швидко пристосовуються до змін у всіх сферах суспільного виробництва, зазнають частих організаційних перебудов. Системи збуту різняться залежно від галузей та є неоднаковими всередині кожної з них. Відмінність у каналах реалізації виникає навіть усередині одного підприємства за окремими товарами, що пояснюється специфікою продукції. На рис. 1.5 та 1.6 зображено основні канали реалізації споживчих товарів і товарів виробничого призначення.

У загальному випадку виробник може зробити вибір з п'яти систем каналів збуту: