Розділ «14.3. Логістична оцінка туристичних "чудес" України»

Києво-Печерська Лавра

Логістика монастирського господарства.

На схилах правого берега Дніпра розташована Успенська Києво-Печерська лавра. Лавра почала своє існування у 1051 р. за князювання Ярослава Мудрого і служіння митрополита Іларіона. За Божим велінням, даним духівникові преподобного Антонія ігумену Есфігменського монастиря Феоктисту на Афонській Горі, і благословенням власне преподобного Антонія, створили обитель, яка стала джерелом благодатної молитви. До неї почали приходити за благословенням і духовними порадами городяни. Часто відвідував печерний монастир князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать. їхнім коштом було споруджено наземний храм і келії, коли печери були тісні для ченців, кількість яких збільшувалась. Відбулося це близько 1062 р. Того року Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував 40 років.

Важливою подією в житті Києво-Печерського монастиря стало закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церкву споруджували 15 років грецькі архітектори й іконописці, освятив її в 1089 р. митрополит Іоан. У розписах церкви брав участь преподобний Аліпій, якого вважають родоначальником вітчизняного іконописного мистецтва, що відрізняється від грецького. В 1091 р. у храмі розмістили мощі преподобного Феодосія. Антонія похоронили в Ближніх печерах згідно з його заповітом. Ченці Києво-Печерської обителі, насамперед самітники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це викликало в освічених і знатних осіб інтерес до Лаври. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів.

З діяльністю Києво-Печерського монастиря пов'язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважають Нестора Літописеця, який близько 1113 р. закінчив "Повість временних літ". У першій чверті XIII ст. у монастирі написали "Києво-Печерський патерик", основу якого становили розповіді інока Полікарпа, а також послання Симона, єпископа Владимира Суздальського.

У середині XIV ст. почалась литовська експансія на Україні. Литовський князь Ольгерд, якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував язичницьку віру, а після прийняття Кревської унії (1385 р.) між Литвою і Польщею почали активно нав'язувати католицизм. Лавра функціонувала в цей період повнокровним життям. Про це свідчить, зокрема, такий факт: юнак Арсеній, родом із Твері, котрий прийняв постриг у другій половині XIV ст., "...возрадувався духом, коли знайшов у Києво-Печерському монастирі іноків, які сяяли доброчесністю, як зірки на тверді небесній, і намагався наслідувати їх, протягом багатьох років проходив різні ступені послуху..."1.

Печерський монастир був настільки популярним, що часто руські князі приходили у Лавру й залишалися жити в ній, причому дехто з них уславився як подвижник. Наприклад, у 1439 р. прийняв чернецтво з ім'ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.

Із 1786 р. київські й галицькі митрополити були водночас настоятелями (священноархімандритами) Печерської лаври. Першою особою після настоятеля в монастирі вважали намісника, як правило, ієромона або ігумена, пізніше - архімандрита. Справами монастиря займався Духовний собор на чолі з намісником. До його складу входили керівники лаврських відомств.

За духовними посадами після намісника наступним був скарбничий. У його віданні були книги приходу й витрат усіх лаврських відомств. Начальник рахункового стола звіряв прибуткові й витратні статті, складав щомісячні та річні відомості. Благочинний відповідав за порядок, наглядав за поведінкою ченців, послушників, розпоряджався вартою. Еклезіарх керував усіма церквами на території монастиря, різницями, начинням, відповідав за виготовлення і продаж свічок, дзвоновим благовістом і церковною сторожею. Келар завідував трапезною, проскурнею та їстівними припасами. Його помічник - "ключар погрібний". Ті, хто наглядав за Дальніми й Ближніми печерами, очолювали братії печер і відповідали за порядок у них і печерних церквах. Лікарняний начальник піклувався про хворих і старих ченців. Економ внутрішній розпоряджався усім майном усередині Лаври; економ зовнішній - угіддями монастиря та господарством за межами Києва. Типограф керував друкарнею. Бібліотекар завідував лаврською бібліотекою.

У ХУП-XIX ст. Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: "їй належали 3 міста, 7 містечок, майже 200 сіл та хуторів, понад 160 винокурень і вітряків, близько 200 шинків, 2 кінних заводи". Також монастиреві підпорядкувались багато невеликих монастирів і так звані пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їх угіддями й кріпаками в Україні, Росії, Білорусі.

Свого часу Лавра відіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладали на церковнослов'янську мову та переписували твори іноземних авторів; працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті временних літ"), Сильвестр.

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з XI ст. (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці XII ст. навколо монастиря звели оборонні стіни (в 1240 р. їх зруйнували орда Батия). У 1698-1701 рр. паралельно до них спорудили нові фортечні стіни з баштами. В 1731- 44 рр. побудували Велику дзвіницю, висота якої становить 96,52 м.

Активна господарська та будівельна діяльність Лаври обов'язково передбачала виконання транспортно-логістичних функцій. До напрямів "логістики" монастирського господарювання належали фінансова та складська, виробнича та збутова, інформаційна (бібліотека, типографія) й освітня "логістика", управління запасами, транспортування різноманітних вантажів.

Наприклад, при Печерському монастирі діяв будинок для прочан і лікарня, на спорудження яких Лавра витратила понад 100 тис. карбованців. Свята обитель щороку приймала на утримання майже 80 тис. паломників. Багато з них не тільки безкоштовно жили в готелі монастиря, а й харчувалися за його рахунок. Лавра, як й інші монастирі імперії, спрямовувала значні кошти на розвиток освіти: мала власну початкову школу, духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії та навіть встановила п'ять стипендій у духовно-навчальних закладах Києва і Костроми "На згадку про чудесний порятунок священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866 р.". 1 грудня 1860 р. у Лаврі відкрили двокласне народне училище для дітей штатних служителів і жителів Києва. Потім його перейменували на лаврську двокласну церковнопарафіяльну школу. У 1914 р. у ній навчалося близько 130-140 дітей.

У Лаврі створили унікальний некрополь. На території святої обителі, в церквах і печерах похоронені: перший Київський митрополит Михаїл, князь Федір Острозький, Єлисей Плетенецький, святий Петро Могила, Інокентій Гізель та десятки інших видатних діячів.

Величезної шкоди архітектурним та історичним цінностям монастирю було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. В листопаді 1941 р. підірвали Успенський собор. Донині точно не встановлено, чи це зробили гітлерівці, чи радянське підпілля. Наприкінці 50-х років посилився тиск партійно-політичної системи і заповідник перетворюється на джерело атеїстичної пропаганди. У цей час за вказівкою директивних партійних органів засипали старовинні колодязі Антонія і Феодосія, які виконували дренажну функцію. У 1961 р. за волюнтаристським рішенням партійних органів діючий монастир, котрий поновив свою діяльність на території Нижньої лаври у 1941 р. за часів німецької окупації закрили, його мешканців вигнали. У наступні двадцять років Ближні печери (їх включили у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) перетворили на популярний туристичний об'єкт для українських та іноземних відвідувачів. Якщо на початку XX ст., щоб відвідати печери, слід було попередньо одержати дозвіл у Михайлівському монастирі, то протягом 1960-1980 рр. у них був щоденний, неконтрольований надмірний туристопотік. Це негативно вплинуло на мікроклімат печер (температуру повітря, вологість, вміст С02), що поряд з іншими факторами спричинило обвал частини Ближніх печер у 2005-2006 рр.

У червні 1988 р. із нагоди святкування 1000-літнього ювілею хрещення Київської Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді передали територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями й печерами; у 1990 р. передано територію Ближніх печер.

Софія Київська

Ранньосередньовічна будівельна та інформаційна " логістика", мультимодальна доставка саркофага.

Софійський собор - всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису XI ст. Про заснування Софії згадують у літописах 1017 і 1037 рр. Літописці вважають, що Святу Софії збудував великий київський князь Ярослав Мудрий. Джерела свідчать, що Ярослав завершив роботу свого батька Володимира - хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство. Протягом століть Софія Київська була головною святинею Русі-України - "митрополією руською". Собор, як основний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочисті "посадження" на великокняжий престол, церковні збори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі займалися літописанням, створили перші відомі на Русі бібліотеку та школу. На честь спорудження Ярославом у 1037 р. софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969-му встановили пам'ятний знак (скульптор І. Кавалерідзе).