Розділ V. Елементи теорії імен

Процес вживання імен не є довільним. Хоча, на перший погляд, здається, що це саме так. Справді, зіставлення якогось імені з предметом повністю залежить від людини, яка користується цим іменем, але при всьому цьому потрібно дотримуватися такої вимоги: різні предмети треба називати різними іменами.

Р.Карнап у праці "Значення і необхідність" формулює три принципи відношення іменування.

Принцип о д н о з н а ч н о с т і: якщо ми приймаємо певний вираз у даному контексті в ролі імені, то він повинен бути іменем лише одного об'єкта.

Цей принцип випливає з визначення імені. Не заперечуючи факту багатозначності імен (явища дуже поширеного у природній мові) цей принцип вимагає, щоб у спеціалізованих мовах, насамперед у мовах науки, кожне ім'я мало одне значення і один смисл. А якщо вже доводити цю думку до кінця, то доцільно вважати імена з різними денотатами різними іменами, оскільки власне іменем є вираз, який співвідноситься з якимось одним відокремленим предметом.

Принцип п р е д м е т н о с т і: складне ім'я виражає відношення між значеннями простих імен, що в нього входять. Іншими словами, відношення, зв'язки, які виражає складне ім'я є відношеннями, зв'язками не між іменами, а між предметами, які позначаються простими іменами, що входять у це складне ім'я.

Принцип в з а є м о з а м і н ю в а н о с т і: коли просте ім'я, що входить у складне, замінити іменем з тим самим денотатом, то отримане складне ім'я матиме те саме значення (денотат), що й вихідне. Може статися, що принцип взаємозамінюваності є прямим наслідком принципу предметності. За умови, що об'єктами думки у складному імені є не прості імена, а предмети, які вони позначають, то нібито само собою зрозуміло, що значення складного імені залежить тільки від значень простих, з яких воно складається. Але трапляються ситуації, які суперечать цьому.

Скористаймося прикладом Б.Рассела, що став уже хрестоматійним. Шотландський письменник В.Скотт використовував псевдонім "автор "Вееерлея", про що не знало багато читачів і серед них король Англії Георг ІУ. Таким чином, два імені "В.Скотт" і "автор "Вееерлея" називають одну і ту саму людину, хоча мають різний смисл. Якось в урочистій обстановці Георг ІУ поцікавився, чи справді Вальтер Скотт - автор "Веверлея". Цей факт можна записати у вигляді речення: "Якось Георг ІУ запитав, чи справді Вальтер Скотт є автор "Вееерлея".

Згідно з принципом взаємозамінюваності , можна замінити ім'я "автор "Веверлея" на ім'я "Вальтер Скотт", оскільки у них однакові денотати. Ця заміна не повинна призвести до зміни істинності вихідного речення. Але насправді це не так.

По-перше, такого факту не було, а отже, речення, отримане внаслідок заміни, не буде істинним ("Якось Георг ІУ запитав, чи справді Вальтер Скотт є Вальтером Скоттом"). Тут, по суті, порушується принцип взаємозамінюваності, оскільки зазначені власні імена мають однаковий денотат, але мають різний смисл.

По-друге, ім'я "автор "Веверлея" у даному контексті набуває своєрідного характеру, який визначається саме природою контексту.

Розглянемо інший приклад: "Автор "Кобзаря" був співробітником Київського університету". Очевидно, імена "автор "Кобзаря" і "Тарас Шевченко" мають один і той самий денотат. Коли ми замінимо одне іншим то отримаємо речення з тим самим значенням, що й наведене нами тільки що: "Тарас Шевченко був співробітником Київського університету". Виходить, що тут повністю виконується принцип взаємозамінюваності.

Така розбіжність у реалізації принципу вазємозамінюваності зумовлена різницею контекстів, у яких вживаються замінювані імена.

Контекст, значення якого змінюється при заміні в ньому певного імені на інше з тим самим денотатом, називається н е п р я м и м або інтенсіональним щодо певного імені. Так, у першому прикладі маємо інтенсіональний контекст щодо імені "автор "Веверлея".

Контекст, значення якого не змінюється внаслідок заміщення в ньому якогось імені з тим самим денотатом, називається п р я м и м. У другому прикладі маємо прямий або екстенсіональний контекст.

У природній мові, як правило, інтенсіональними контекстами є контексти, які містять непряму мову. Крім цього, інтенсіональними контекстами є ,так звані, психологічні контексти, які містять відношення людини до якихось предметів або явищ. У цих контекстах вживаються слова: "знає", "думає", "вважає", "сподівається", "розрізняє", "бачить" тощо.

Розгляд принципів іменування і поділу контекстів на екстенсіональні та інтенсіональні логічно пов'язаний з питанням про те, яке місце займають ці проблеми в логіці. Щоб з'ясувати це питання, треба прокоментувати головні результати дослідження поняття смислу Готлобом Фреге.

Відомо, що логіка, насамперед, двозначна, класична (як логіка висловлювань, так і логіка предикатів) має об'ємний екстенсіональний характер. У цій логіці справедливим є принцип об'ємності, який дає можливість ототожнювати різні властивості або відношення за умови, що вони стосуються одного й того самого предмета.

Іншими словами, згідно з принципом об'ємності, два предикати (властивості або відношення) не розрізняються, якщо вони мають один і той самий об'єм (такими, наприклад, є предикати "бути рівностороннім трикутником" і "бути рівнокутним трикутником").Такого трактування принципу об'ємності Фреге досягнув запровадивши у логіку уявлення про предикат як про логічну функцію.

Визначення предиката як логічної функції означає, що це така функція, яка ставить у відповідність предметам (двійкам, трійкам і т.д.) певної предметної області істину або хибу.

В екстенсіональній логіці предикат вважається заданим, якщо вказано його об'єм, тобто, якщо вказано, яким самим предметам предикат співвідносить "істину". Це дає можливість ототожнити властивість з множиною предметів, а відношення - системою предметів (тобто, множинами пар, трійок і т.д. предметів). А якщо це так, то властивості й відношення можна трактувати як відповідні об'єми.