Розділ 9 ДЕДУКТИВНІ УМОВИВОДИ

(продовження)

9.1. Умовно-категоричний силогізм

9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень

Особливість еквівалентних умовних суджень полягає в тім, що в них зв'язок між основою й наслідком однозначний: основі відповідає такий і тільки такий наслідок, а наслідок може бути тільки і тільки даний основі. Тому в умовно-категоричних силогізмах, більший засновок котрих є умовне еквівалентне судження, робити висновок можна не тільки від істинності основи до істинності наслідку і від хибності наслідку до хибності основи, а й від ствердження наслідку до ствердження основи та від заперечення основи до заперечення наслідку. Наприклад:

У цьому умовиводі від заперечення основи зроблено перехід до заперечення наслідку. Висновок, як і в першому

прикладі, є правомірним, оскільки більший засновок є еквівалентним умовним судженням.

В одиничних умовних судженнях основа й наслідок також перебувають в однозначному зв'язку. Тому в умовиводах, побудованих із одиничних умовних суджень, правомірні висновки від істинності наслідку до істинності основи і від хибності основи до хибності наслідку. Наприклад:

Тут від існування наслідку ми перейшли до існування основи. Правомірність такого висновку зумовлена характером більшого засновку, що є в цьому випадку одиничним умовним судженням.

9.3. Суто умовний силогізм

9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів

Злочинна подія як об'єкт пізнання постає завжди у вигляді певної сукупності пов'язаних між собою фактів. Тому, щоб розкрити злочин, установити істину у справі, необхідно перш за все виявити і зібрати факти, перевірити їх та дати їм оцінку. У виявленні, аналізі та оцінці судових доказів широко використовуються різноманітні логічні засоби, але особливе місце серед них належить умовиводам, що відображають причинно-наслідкові зв'язки, зв'язки співіснуючих властивостей, а також відношення між фактами у часі і просторі.

Умовні силогізми є одна з логічних форм перевірки того, як відбувалася злочинна подія, чи дійсно вона відбувалася так, як повідомляє про це обвинувачуваний або інша особа. Більшим засновком таких умовиводів береться умовне судження, котре відображає зв'язок фактів, що зіставляються: Якщо існував факт А, то має існувати факт В.

Менший засновок висловлюють у результаті проведених слідчих дій (огляду, обшуку, вилучення, експертизи тощо), спрямованих на виявлення наслідків, логічно виведених із повідомленого факту. Якщо в результаті практичної перевірки встановлюють, що названий у більшому засновку наслідок (факт В) існує, то висновок буде або достовірним, або ймовірним. Достовірним висновок буде тільки у тому випадку, коли більший засновок є еквівалентним і одиничним умовним судженням. Якщо ж більший засновок є звичайним (не виділяючим) умовним судженням, то висновок буде ймовірним.

Імовірність висновку тут ґрунтується на загальному положенні категоричного силогізму, згідно з яким від існування наслідку не можна дійти достовірного висновку про існування даної основи. Наслідок міг бути викликаний не цією, а іншою причиною, про яку обвинувачуваний знав, але промовчав; наслідки (певні факти) могли бути утворені зацікавленою особою навмисне, щоб спрямувати розслідування справи на хибний шлях і т. д. Тому наявність фактів (слідів) є основою лише імовірного висновку, а не достовірного. Від існування наслідку до достовірного висновку про існування тієї причини, на яку вказав обвинувачуваний чи інша особа, можна дійти лише тоді, коли більшим засновком умовного висновку є еквівалентне або одиничне умовне судження.

У тому ж випадку, коли наслідок, виведений із повідомленого факту, відсутній, тоді як він неодмінно має існувати, якщо мав місце досліджуваний факт, і коли очевидно, що в цій конкретній обстановці цей наслідок не можна не виявити, якщо він існує, роблять за правилами заперечного модусу умовно-категоричного силогізму достовірний висновок про те, що дана подія не відбувалася і не могла відбутися так, як розповів про це обвинувачуваний. Наприклад:

У справі про вбивство Івана 3. дружина й донька розповіли, що вночі до їхнього будинку вдерлися двоє невідомих" напали на Івана 3., котрий спав, а вони (дружина й донька), перелякавшись, відчинили вікно, вистрибнули через нього у двір і побігли до сусідів розповісти про те, що трапилось.

У слідчого виникла необхідність перевірити, чи дійсно події відбувалися саме так, як розповідали про них дружина й донька Івана 3. Із цією метою із фактів, повідомлених дружиною й донькою потерпілого, були виведені наслідки:

1) якщо вікно відчинилось, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, що тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної коробки;

2) якщо дружина й донька через вікно вистрибнули у двір, то на м'якому ґрунті мають залишитися сліди їхніх ніг.