Розділ 9 ДЕДУКТИВНІ УМОВИВОДИ

Оглядом місця події було встановлено, що названі наслідки відсутні: нитки павутиння не були пошкоджені, сліди ніг людини під вікном на землі відсутні. Це послужило підставою для висновку про те, що подія відбувалася не так, як повідомили про неї дружина й донька потерпілого. Названих ними фактів у дійсності не було: вікно не відчинялося, через вікно ніхто не вистрибував. У чистому вигляді умовиводи слідчого мали таку логічну форму:

Умовні силогізми є формою доказу негативних чинників1. Найчастіше способами доказу подібних фактів є такі:

а) Виведення із досліджуваного факту А наслідку В і перевірка його на практиці. Якщо буде встановлено, що виведений із факту А наслідок В не існує (є негативним, відсутнім), то за формою заперечного модусу умовно-категоричного силогізму робиться достовірний висновок про відсутність факту А.

У судовій практиці цей спосіб досить поширений. Пов'язується це з тим, що під час розслідування і розгляду судових справ у багатьох випадках є можливість вивести наслідки із досліджуваних фактів слідства і перевірити їх насправді, переконатися в їх існуванні або відсутності. Прикладом даного способу спростування неіснуючих фактів є уже наведені докази того, що 1) вікно не відчинялося і 2) дружина й донька Івана 3. через вікно не вистрибували.

б) Зіставлення досліджуваного факту А із несумісним фактом В (за якістю, часом у просторі тощо), достовірно встановленим раніше. Унаслідок зіставлення таких двох фактів висловлюється умовний більший засновок, підводиться менший засновок і робиться висновок:

Цей спосіб доказу широко використовується при спростуванні алібі.

У судовій практиці бувають випадки, коли необхідно довести, що існуючий насправді факт не міг би існувати. Для цього слід співвіднести такий факт із його причиною. Якщо буде встановлено, що дана причина в момент, коли виник досліджуваний факт, була відсутня, то за формою умовно-категоричного силогізму доходять висновку, що в цей момент факт, котрий цікавить слідство, також не міг існувати. Умовивід відбувається за такою різновидністю стверджуючого модусу:

Те, що явища В в даний момент не може бути, але воно все ж існувало, свідчить про те, що воно викликане якоюсь іншою причиною, котра суперечить юридичному закону.

Приклад: За кримінальною справою про розкрадання на заготівельному пункті слідчий звернув увагу (за корінцями квитанцій) на те, що 10 вересня була закуплена велика кількість продуктів. У слідчого виникла підозра, що квитанції, виписані того дня, є фіктивними, а закупівля продуктів не проводилася. Але це припущення треба було обґрунтувати. Вивчаючи умови закупівлі продуктів, слідчий з'ясував, що закупівля продуктів і виписка квитанцій не можуть проводиться, якщо в касі заготівельного пункту того дня відсутні гроші. Так було віднайдено більший засновок. Установивши потім, що 10 вересня у касі заготівельного пункту грошей не було, слідчий дійшов висновку про те, що заготівельний пункт

не міг 10 вересня проводити закупівлю продуктів. У чистому вигляді цей умовивід має таку форму:

Так завдяки ряду умовиводів слідчий дійшов висновку про тс, що квитанції виписувалися 10 вересня не у зв'язку із закупівлею заготівельним пунктом продуктів.

Умовні силогізми застосовуються під час перевірки достовірності свідчень. Установлення фактів і перевірка достовірності показань — це здебільшого один і той самий пізнавальний процес. За допомогою дослідження фактів, повідомлених свідком, потерпілим, обвинувачуваним або іншою особою, розв'язується питання про достовірність свідчень цієї особи про ці факти. Встановивши, наприклад, що 1) "вікно не відчинялося" і 2) "через вікно ніхто не вистрибував", слідчий тим самим переконався в недостовірності свідчень про ці факти дружини й доньки потерпілого. Умовивід, як уже відомо, відбувається у такому випадку у формі заперечного модусу: від відсутності наслідків, виведених із повідомленого факту, доходять висновку про відсутність цього факту; від відсутності повідомленого факту переходять потім до висновку про хибність джерела відомостей про цей факт.

Висновок про якість свідчень може бути зроблений не тільки від відсутності фактів до хибності показань, а й від наявності фактів до достовірності свідчень. Більший засновок у таких випадках має бути еквівалентним умовним судженням. Умовивід звичайно виражається в такій формі:

Умовні силогізми використовуються для здобуття знань про те, які факти (сліди), окрім установлених, мають існувати у даному конкретному випадку, і, таким чином, допомагають визначити напрямок пошуку слідів (фактів) у справі. Найчастіше для цієї мети застосовується стверджуючий модус (modus ponens) і суто умовні силогізми. Наприклад:

9.5. Розподільно-категоричний силогізм

Розподільно-категоричним силогізмом називається такий умовивід, у котрому більший засновок є судженням розподільним, а менший — категоричним.

Існує два модуси розподільно-категоричного силогізму:

1) модус ствердно-заперечний (modus ponen do tollеns) і

2) модус заперечно-ствердний (modus tollen do ponens).

1. Модус ствердно-заперечний — це такий розподільно-категоричний силогізм, в якому у меншому засновку стверджується належність суб'єкту одного предиката із перелічених у більшому засновку, а у висновку заперечується належність суб'єкту всіх інших предикатів. Формула цього модусу: