Розділ «12.4. Види доведення»

За способом доведення докази поділяються на прямі і непрямі.

Прямим доказом називається доказ, у котрому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами.

Якщо для доказу тези наводяться аргументи, а яких безпосередньо випливає істинність (або хибність) цієї тези, то такий доказ є прямим. Наприклад, висунуто тезу: "У діях М. міститься склад злочину спекуляції". Якщо для доказу цієї тези ми наведемо два такі аргументи: 1. "Спекуляцією визнається скуповування та перепродаж із метою наживи товарів або інших предметів"; 2. Установлено, що "М. ...скуповував у селян гусей, а потім продавав їх із метою наживи", — то такий доказ буде прямим, оскільки доказувала теза виводиться із наведених аргументів безпосередньо. Доказ у цьому випадку здійснюється у формі дедуктивного умовиводу.

Непрямим доведенням називається доказ, у котрому істинність тези обґрунтовується за допомогою доказу хибності антитези.

Антитезою називається судження, котре суперечить тезі.

До непрямого доведення вдаються завжди у тих випадках, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо. У непрямому доведенні істинності (або хибності) тези доходять за допомогою дослідження не самої тези, а іншого судження, що перебуває у певному відношенні до тези. Непрямі докази будуються на законах і правилах, котрі існують між судженнями.

Непрямі докази бувають двох видів: анагогічні та розподільні.

В анагогічному непрямому доведенні істинності тези доходять завдяки доказу хибності антитези. Апагогічні доведення відбуваються так. Припустімо, необхідно довести тезу А. Аргументи, що прямо обґрунтовують цю тезу, відсутні (об'єктивно вони можуть бути, але на даний момент у нас їх немає). Тоді висловлюється судження, що суперечить тезі, тобто висуваємо антитезу не-А і припускаємо її істинною (говоримо: припустімо, істинним є не-А). Припустивши, що антитеза не-А є істинною, ми потім мислено виводимо з неї наслідки і перевіряємо їх. Якщо буде встановлено, що виведені з антитези наслідки насправді не існують і їх існування взагалі немислиме (абсурдне) або вони суперечать раніше доведеним положенням, то цим буде доведена хибність антитези не-А. Висновок такого правила умовно-категоричного силогізму: із хибності наслідку неодмінно випливає хибність основи.

Довівши хибність антитези не-А, ми потім переходимо, згідно з вимогою закону виключеного третього, до істинності тези А

Непряме апагогічне доведення називають ще приведенням до абсурду (reductio ad absurdum). У математичних та інших науках воно дістало назву доказ від супротивного.

Апагогічне побічне доведення використовується в судовому доказі досить часто. Як приклад можна навести такий доказ. Висунуто тезу: "Смерть потерпілого настала не від замерзання". Аргументів, із котрих можна було б прямо вивести цю тезу, у слідства немає. Тоді припускають істинною антитезу: "Смерть потерпілого настала від замерзання". Але, якщо смерть настала від замерзання, то на трупі потерпілого мають бути сліди обмороження частин тіла: рук, щік, чола тощо. Експертизою встановлено, що ознак замерзання на трупі потерпілого немає. На цій підставі робиться висновок про те, що антитеза "Смерть потерпілого настала від замерзання" є хибною. Від хибності антитези переходять потім до істинності висунутої тези: "Смерть потерпілого настала не від замерзання".

Побічний апагогічний доказ у судовому доведенні має виняткове значення у тих випадках, коли з приводу якоїсь обставини можна висунути тільки дві суперечливі версії (тези). Обґрунтування хибності однієї суперечливої версії (антитези) у таких випадках є переконливим доказом істинності іншої версії.

У розподільному непрямому доказі теза обґрунтовується шляхом виключення усіх членів розподільного судження (усіх предикатів), окрім одного, що є доказуваною тезою. Будується розподільний непрямий доказ так. Припустімо, треба довести тезу: "S1 є Р". Якщо відомо, що 5 може бути не тільки Р1, а й Р2 і Р3, і потім установлено, що S не є ні Р2, ні Р3, то цим доводиться положення про те, що S є Р. Такі розподільні докази використовуються у судовому доведенні досить часто.

Приклад. У справі про вбивство Марфи Грушевської обвинувач висунув тезу: "Вбивцями Марфи Грушевської є Бегідзе, Косашвілі та її чоловік Роман Грищенко. Доводилася ця теза так: "Хто ж іще, окрім них, міг убити Грушевську? Згадаймо, хто ще, окрім підсудних Бегідзе, Косашвілі і Романа Грищенка, був у дворі і в будинку Гру шевських увечері 15 листопада. Там було ще двоє: Гру шевський Семен, 84 років, дряхлий і хворий дід, і Соломія Мудрик, 64 років. Можливо, це вони вбили Марфу Грушевську? Ні, не вони. У справі відсутні жодні дані, котрі хоча б віддалено вказували на їхню причетність до цього злочину. Більше того, наявні в матеріалах докази виключають можливість скоєння вбивства Марфи Соломією Мудрик, яка повідомила, що коли вона почула шум у квартирі покійної Марфи і хотіла вийти у двір, то зробити цього не могла, оскільки двері її кімнати виявилися замкнуті зовні. Свідчення Соломії Мудрик збігаються з показаннями Косашвілі про те, що саме він замкнув ці двері. Отже, під час скоєння вбивства Соломія

Мудрик і її брат Семен перебували замкненими у своїй квартирі. У будинку Грушевських мешкала ще донька Соломії Мудрик — Ольга. Але встановлено, що вона 15 листопада працювала у другу зміну і повернулася з роботи близько 12-ї години ночі, коли в будинку вже панував спокій... Усі троє підсудних, а також свідок Соломія Мудрик стверджують, що увечері 15 листопада у дворі і в будинку Грушевських, окрім перелічених мною осіб, нікого не було. Отже, вбивство Марфи Гру шевської іще кимсь іншим виключається. До вбивства Грушевської могли бути причетні тільки троє: Бегідзе, Ко-сашвілі і Роман Грищенко".