Розділ 10

—  Відіб’ємо, та не зараз, йому й так нічого не станеться, хіба що в льоху переночує.

Вийшли з свого схову, не зачиняючи дверей. Від того було трохи світла в сінях. Зійшли сходами вниз, пішли іншими сіньми, знову сходами напомацьки, знову темними сіньми, держачися стіни, аж поки не почули людського гамору й пішли в той бік. Надибали якісь двері. Через них пробивалося світло щілинами. Увійшли не відразу в якісь просторніші бічні сіни, шо вели до головного коридору. Там снувала служба. Як малий човен з незначної річки запливе в головне русло й попливе на бистрих хвилях могутньої ріки, так і наші козаки пішли сміливо між юрбу, змішалися з нею й пішли до головних сходів...

На самім порозі зачепив їх якийсь старий слуга й задержав сердито.

—  Ви чого тут, хами?

—  Не бачиш коліру ясновельможного пана Потоцького? — гукнув грізно Карпо, показуючи на свою шапку. — Ти пана мого зневажавш! — і штовхнув в груди лакея так, що той трохи не покотився з сходів...

Потім вони, не ждучи, вийшли скоро на подвір’я й замішалися між юрбою. Зараз стали удавати з себе п’яних, кричали, підспівували, не договорювали слів, стали обнімати та цілувати других, кого лише здибали... поки не заплентались під замковий мур недалеко брами й тут полягали та стали хропіти.

Було се під самою стражницею біля брами.

Коли на замковій башті вибила десята година, каштелян замку викликав старшого над замковим військом, звелів зачинити браму й поставяти на баштах варту, при чім подав йому гасло на той день. Карпо почув своїм бистрим вухом: «Гасло — Варшава, відзов — варта». І Коли сторож пішов замикати браму, Карпо встав, замуркотів щось з просоння, хотів іти, покотився й упав під саме вікно сторожевої хати. Тут було темно. Він підвівся на руках до вікна й бачив, як сторож повісив ключ від брами над своєю постелею, а сам вийшов, щоб порозводити вартових на свої місця.

Того тільки й ждав Карпо. Він знову замуркотів, устав, почав співати, заточуватися, пішов знов між юрбу, знову завернув, і так поточився, що бебевхнув перед самими дверми сторожевого дому, та так сильно, що аж двері відчинилися. Тепер Карпо шепнув Остапові й той став муркотіти та заточуватися, поки не зблизився до Карпа й упав біля його.

—  Прислони собою світло, — шепнув Карпо, щоб мене ніхто не бачив...

Остап устав на ноги й, коливаючися на одному місці, говорив щось сам до себе.

За той час Карпо, мов гадюка, переповз через поріг, схопив ключ з кілка, і вже знов був на дворі перед порогом.

—  Уставай, товаришу... — говорив з п’яна Остап, — підем та вип’ємо ще по чарці... за здоров’я нашого ясноможного паа-на! еге ж!

—  А ось і шинок! — казав Карпо, показуючи на двері сторожки.

—  Гей, шинкарко, чорнобрива, ще по чарці дай, а то зацілуємо — еге ж! І. стоячи під дверима, стали у двійку виспівувати охриплими голосами:

—  Шинкарочко, полтавочко...

— Еге ж спить, клята, та хай їй всячина, ходім ось туди... — Остап митю зачинив двері вартового дому, а ключ вийняв з дверей і сховав. Тепер, держучиеь під боки та заточуючись, поплентались вони далі.

Таким способом вони добули ключа, зачинили двери й ніхто не догадався, що хто-небудь заходив до сторожової хатки.