Розділ 10

— Лиш бійся Бога, Прокопе, не говори нікому, а то пропали наші голови            Гадав я, що посміємося з них, а то перехитрили нас, чортові сини.

Як наші козаки ввійшли на замкове подвір’я, то бенкет уже розпочався, й не один уже підцідив так, що бачив дві свічки заміст одної.

Вони йшли далі, розштовхуючи юрбу ліктями:

—  Місце для вірних слуг ясновельможного пана Потоцького! — гукали.

Прийшли перед самі двері замку. Тут служби стільки снувало, мов у мурашнику, або бжіл перед рійкою... Карпо вглядів якогось старшого лакея...

—  Ей, мосцівий пане маршалку... будь ласка, проведи де-небудь у куток, щоб побачити весілля моєї ясної панночки... Я її на руках носив, як ще дитиною була, я старий слуга її батька, — Карпо став утирати сльози рукавом кунтуша, — хай подивлюсь на її щастя...

—До палацу козакам неможна, говорив добродушний лакей...

—  Коли добра воля, то все можна, — казав Карпо та сунув лакеєві в жменю червінця...

—  Ходіть за мною... лиш не вилазьте надто на світло.

Лакей пішов попереду в сад поза палац, а вони попрямували нишком за ним.

Лакій відчинив якусь невеличку фіртку й повів їх темними вузькими сіньми. Вони держали один одного за полу, вийшли нагору сходами, йшли знову кудись сходами, аж лакей відчинив якісь малі дверцята, звідкіля вдарило ясне світло великої залі. То була малесенька, на двох людей, галерія під самою стелею залі.

Карпо дав лакеєві ще червінця.

—  Сидіть тут тихо, я знов прийду й проведу вас. Лакей пішов, а наші козаки, познімавши шапки з голов, посідали на ослоні й дивилися вниз на панів.

Карпо показав Остапові пана Овруцького, бо пізнав його зараз.

—  Його мусимо живого взяти, — говорив він Остапові, я з ним мушу поговорити й привітатися...

Вони бачили, що в залі діялося, чули кожне слово. Чули, що говорили пани, чули, що говорив Ярчевський. Бачили, як пани верещали на його й ними така злість опанувала, що Остап мимоволі стиснув в руці свою шаблю. Вони бачили, як виходив Ярчевський і як пан Овруцький давав знак свойому слузі.

—  Буде з нас, — шепнув Карно Остапові. — Бачиш, що я не брехав, кажучи тобі про панів...

—  Куди ж ми вийдемо?

—  Козак мусить дорогу знайти.

—  Може б відбити того добрячого шляхтича?