Розділ «НАРАДА»

В регіменті мусить бути лад, послух мусить бути. Раз я післав якусь частину — мусить іти. Інакше — годі. Як послуху нема, то не буде й волі. Не захочуймо, до чого неспосібні. Слухаймо московського кнута і — пропадаймо. Гетьман видимо хвилювався. Сів на ослін, рукою по столі тарабанив.

— Скажіть самі, що мені тепер з тими людьми робити? — Дивився на них.

Апостол відкашельнув.

— Послами від полків прийшли, послів не карають.

— Посли вони чи козаки мої? Ось як ви розумієте діло. Та не про них річ. А про ті сотні з полків, Миргородського, Лубенського і Прилуцького, що я їх генералові Інфлянтові на підмогу післав, а вони до втікачів пристали і разом з ними вертають, супліки до мене вперед посилаючи? Супліканти!.. Як мені такі частини назад до армій приймати? Вони ж приказу не сповнили? Добре, якщо ми не підемо з царем, — додав тихіше, — а коли б не те? Що сказав би цар? Без суду голови постинав би. От до чого доводить така поведінка, як ваша! Петра слухають, Карла слухають, а Мазепи слухати не треба, бо він не цар і не король, а тільки гетьман. Я таким гетьманом не буду.

— Замовк на деяку хвилину. Ніхто не перебивав, говорив дальше.

— Я вам сказав, може, більше, ніж треба було, а вам ще мало. Палець подай, тягнете за руку. Чого вам ще? Кажіть!

Мовчали…

— Кажіть же бо!

Не відзивався ніхто. Гетьман встав. Став серед світлиці, в колі старшин. Шепотом говорив до них.

— Я вже вам подав пункти того договору, що стане між нами і королем шведським. Його вже, мабуть, вистилізував граф Піпер, може, хочете знати, до чого добалакався я зі Станіславом? Будь ласка. І того не затаю перед вами.

Гетьман добув з похідної скрині, що під його ліжком стояла, універсал короля Станіслава:

— Прочитай їм, Пилипе!

Орлик прочитав, старшини заспокоїлися.

— Що ж, продає вас гетьман полякам? Нехтує православну віру, завадить унію, народ шляхті в хлопи перестає?

— Дякуючи Богові, — ні, — відповів Апостол.

— Як же гадаєте? Довіряти Мазепі чи ні?

— Кому ж довіряти, як не милості вашій?

Дякували і хвалили його великий політичний хист.

— Коли так, то чого ж ви тоді бентежитеся, панове?