— А люди що?
— З життям утікають, як ми. Хто не втече, цей зрадник.
— Зрадник?
— Кажуть, що зраджує царя, що на шведів чекав, щоб йому показувати позиції московські. Московське військо, що в Стародубщину нібито для оборони краю прийшло, палить, грабує, мешканців убиває або до роботи в фортецях жене, — щосильніших. З жінками як звичайно робить, дітей вбиває, щоб не заважали, старих, щоб не псували хліба. Пекло там.
— Пекло скрізь.
— Але там гірше, як де. Товпа росте.
Гетьман на майдан увійшов. Товпа розступилася, гамір утих. До їздців підступив.
Ті, побачивши його, позіскакували з коней і поскидали шапки, — чекають.
— Із Стародуба?
— Так, милосте ваша.
— Перед ворогом утекли? — питає різко. Розуміють цей тон. До колін припадають йому.
— Прощення милості вашої просимо. Супліки від полків своїх привезли.
— Супліки? Тепер? Тепер на бій пора, не жалоби.
— Товариші післали нас, не наша вина. Добувають зашиті в шапках папери й подають. Гетьман дивиться на них і приймає жалоби.
— Яка в Стародубі залога?
— Чотири баталіони й чотириста драгунів.
— Мало вам було? Чому не пристали до них?
— Невмоготу, милосте ваша, невмоготу. Москалі винищують народ. У супліках списане все як слід.
— Прочитаю, — але мушу вам сказати, що нічого доброго не ждіть. Це ж непослух. Ви не сповнили приказу. У війську послух мусить бути. Геть!
Рукою показав на канцелярії військові.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НА КВАТИРИ“ на сторінці 6. Приємного читання.