Не знають, що відповісти. Не сподівалися, що гетьман надійде. Без почоту, без ніяких знаків, як звичайний старшина.
— Гетьман не втік. Гетьман тугі
— Де?
— Ось, бачиш, до кватири простує. За ним канцелярист коня веде.
— Потривожили нас.
— Ти ж сам казав, що старшини з гетьманом утікли.
— Я? Брешеш…
До сутичок доходить.
На майдані товпа. Посередині кількох їздців, коні заїжджені, люди заболочені, трудні. Видно, здалеку причвалали.
— Кажеш, генерал Інфлянт Стародуб зайняв? На власні очі бачив. А шведи?
— Спізнилися. Полковник Скоропадський підіслав селянина. «Веди нас, — приказують шведи, — до Стародуба найкороїшим шляхом, а ні — то смерть» «Поведу, — каже селянин, — як найкоротше знаю».
— І повів?
— Повів, але кругом. Заки шведи до Стародуба дійшли, Інфлянт у городі сидів.
— Та й хитрий Скоропад.
— Всі вони хитрі, лиш не там, де треба.
— А шведи що?
Втікачі розказують про шведів. Хвалять. Кажуть, що шведське військо ніякої кривди не робить, не грабує, за харчі добре платить, дзвінким грошем, золотом і сріблом. Гроші давні, передвоєнні, не так, як цар.
— А цар?
— Цар людей, як мітлою, мете. Села, хутори, пасіки, навіть церкви — усе в Стародубщині попалене.
— Навіть церкви, щоб люди туди добра свого не заховували.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НА КВАТИРИ“ на сторінці 5. Приємного читання.