TextBook — Не знаю я, — звертається Головкін до Шафірова, — як отеє князь Олександер Данилич побої його величества так славно видержує. Дряхлий такий, хрупкий, маленький. Казав би ти: вдар, і розлетиться, а витримує якось.
— Привик, — відповідає Шафіров, — до всього чоловік привикає. Малий Олександер Данилич, та сильної комплекції. Залізний чоловік.
— А лоб у нього із бронзи.
— Цитьте! — і оба насторожили слухи. Підходять до відчиненого вікна. «А-а! А-а! А-а!» Рахують.
— З пристрастієм Іскру питають, — каже вдоволений Головкін.
— Добре б'ють. Та й кричить як!
— Не привик. Черкаські старшини не привикли до кнутів.
— Хай привикають. А то нашого брата дубиною валять, а вони, як барони, безпечно собі походжають.
— Сволоч!
«А-а! А-а! А-а! Сусе Христе, Мати Божа! Ой!»
— З пристрастієм… — повторяє, затираючи руки, Головкін.
— Славно жарять, — зітхає Шафіров, обтираючи спітніле чоло.
Зі стіни дивиться цар. Його чиновники чують цей погляд на собі. Цар лихий, що при мордованню не були.
Беруть чотиригранні капелюхи і біжать туди, звідкіля людський рев лунає.
Запущений двірський сад, великий, наче ліс. Стежки травою заростають. Лавкам підгнивають ноги. Щебечуть птахи, вітрець галуззям хитає.
— Гарно як, — говорить Головкін.
— Поетично, — підтверджує Шафіров.
При стежці троянди цвітуть. Ніхто їх не доглядає. Обросли кропивою і лопухами. Але квіття гарне і свіже, як колись за добрих часів, коли парку доглядав огородник.
— Хороші рози, — кидає мимоходом Головкін.
— Да колци імєют, — відповідає Шафіров.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПИТАЮТЬ“ на сторінці 7. Приємного читання.