Розділ «ПИТАЮТЬ»

— Як же це, Василю? Ще Любов Федорівна питалася мене, чи я знаю черця Никанора, а ти питався, що за людина ахтирський полковник Федор Осипов?

Кочубей перечив головою.

— Не тямлю.

Писарі і піддячий на три руки кожде слово пишуть. Головкін дивиться на Шафірова, Шафіров на Головкіна. Шафіров встає, підходить до канцлера, щось шепче йому, цей притакує головою.

Злобна усмішка в лівому кутку царських уст більшає.

Нагло Головкін підноситься з крісла.

— Досить! — каже і кличе піддячого до себе.

— Розвести їх по окремих світлицях і приставити варту. Добро і листи їх описати. Брехуни, клеветники, суєслови!

Піддячий навшпиньках іде до дверей. Боїться, щоб дошки в долівці не скрипіли. Відчиняє двері, видно драгунів з волоссям, посиланим борошном, і з шаблями наголо.

Шафіров дає Кочубеєві і Іскрі знак:

— Пашол!

Напереді піддячий, за ним Іскра з Кочубеєм, по боках драгуни — відходять.

Головкін сідає на крісло.

— Уф! Сволоч яка! Брехуни!

Шафіров платком спочене чоло витирає.

Душно. Кличуть попа полтавської Спаської церкви Івана Святайла.

Середнього росту, чорнявий, добре живлений на полтавських хлібах, він спокійно дивиться на своїх суддів, покладаючися на протекцію Іскри й Кочубея. Про заміри гетьмана Івана Степановича знає від Кочубея, більш ні від кого не чув. Не його річ туди пальці пхати. Його діло церква. Але Кочубея послухав, бо він відомий ктитор і благодитель святих Божих церков. На бажання Кочубея, свояка свого Петра Яценка до нього привів. Коли Кочубей каже, то видно, що так воно є, що гетьман Іван Степанович лихі наміри в душі своїй скриває.

— В душі? — зривається Головкін. — А чого ж ти йому в душу своє немите рило пхаєш?

Піп Святайло мовчить, тільки бороду крадьки рукою гладить, ніби запевнитися хоче, чи справді в нього таке-то вже немите рило. А по хвилині, набравши нової відваги, додає:

— Коли гетьман Мазепа післав військо своє у Диканьку, щоб ухопити його милість Василя Леонтійовича. то я тоді поїхав до нього, до того ж Кочубея у Красний Кут, а звідтіля укупі з ним та з полковником Іскрою рушив до Смоленська. Решта вже відомо.