Розділ «VI»

Саме тодi бабi Палажцi приснилось, що вона вилiзла на лаврську дзвiницю та й стала пiд великим дзвоном. Дзвiн одiрвався та й упав на неї. Вона закричала з усiєї сили, але дзвiн надавив її важким серцем i затулив рота. Прокидається вона i чує, що на її лицi чиясь здорова борода, а чиїсь губи так вчепились в її губи, що вона нiяк не могла розтулити рота. Вона хотiла пiдняти руки, але хтось держав її за руки, придушивши їх, нiби залiзом, до землi. Вона хотiла повернути головою, а в неї на лицi плуталась страшна борода, повнi губи так цiлували її, що губи аж пристали до зубiв.

Баба Палажка перелякалась. Їй здалось, що на неї справдi впав дзвiн, що то не був сон, а правда. Але вона якось покрутила головою i так крикнула на все горло, що побудила всiх богомольцiв. Пiднявся твалт, шум. Богомольцi заворушились, зашумiли, а повнi губи цiлували бабу в щоки, в брови, в очi, а далi щось чорне знялося i, як куля, полетiло мiж липи.

«Що це таке? — думав чернець. — Така гарна молодиця, а лице таке тверде, як дiрявий горщик; аж губи щемлять!»

— Що там таке! Чи злодiї, чи що? — питали соннi богомольцi.

— Це тебе, Палажко хтось чи цiлував, чи хотiв обiкрасти, — обiзвалась крайня баба.

— Ой, щось побiгло! — крикнули молодицi, i кожна почала облапувати свiй клунок пiд головами.

— Це нечиста сила мене давила, — говорила баба Палажка. — Це вiн мене скушав, бо я вже висповiдалась i завтра мала причащатись. Оце, боже мiй, який грiх трапився! Двадцять пасок з'їла в Києвi, а за двадцять першою такий грiх трапився. Послинив нечистий усе лице, й губи, й щоки. Пху на тебе, сатано!

— Та то якийсь послушник побiг до келiй, — говорив один чоловiк.

— Еге! Добрий послушник! Се, дух святий при нас, чорт! Цур їм, таким послушникам. Прийдеться завтра другий раз сповiдатись. Оце одговiлась! Боже мiй, яка менi напасть од скусителя, — бiдкалась баба Палажка.

— Мабуть, якийсь послушник, бо я чула, як вiн вас, бабо, цiлував, — сказала простенька Мелашка.

— Оце вигадала! — сказала баба Палажка. — Чи то можна, щоб в монастирi були такi ченцi. Неначе я оце вперве в Києвi. Говорить неначе маленька. Ще рознеси по Семигорах, як вернешся додому.

Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка пiдривала її повагу, буцiмто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцiлунками.

Одначе на другий день баба Палажка боялась зоставатись на нiч у монастирi i повела прочан говiть в одну церкву на Подолi пiд самою Андрiївською горою. В тiй церквi був старий священик. Вiн збудував для богомольцiв, зараз коло цвинтаря, на церковному дворi довгу комору з перегородками, але без вiкон, i пускав туди прочан на нiч. Тiєю коморою вiн притягував до себе велику силу богомольцiв i заробляв добрi грошi. Монастирi навiть не поробили для селян i таких комор.

Баба Палажка завела прочан у ту комору. Там вони поскладали свої клуночки й замкнули дверi. Раненько в велику суботу прочани пiшли в церкву говiти.

Старий священик сповiдав людей. Сотня богомольцiв стояла кругом його i ждала. Баба Палажка кивнула на своїх рукою i повернулась до дверей. Вона боялась, що не дiждеться сповiдi. А грiх тiєї ночi мучив бiдну бабу, як пекельний огонь.

Тiльки що семигорцi застукотiли чобiтьми по залiзному помостi, священик покинув сповiдати якусь бабу, обернувся, махнув до баби Палажки рукою i крикнув на всю церкву:

— Куди ви, бабки! Йдiть до мене сповiдатись! В мене шагом дешевше, нiж у Мокрого Миколая. Вертайтесь сюда! В мене сповiдь шагом дешевше й покута бiльша.

Баба Палажка махнула до своїх, i вся ватага повернула од дверей назад i знов застукала чобiтьми по залiзному помостi.

Тим часом як баба Палажка сповiдалась, Мелашка вийшла з церкви й сiла мiж довгими рядками бабiв на церковних схiднях, пiд стовпами. Скраю недалечко вiд неї сидiла старенька проскурниця й продавала проскури.

Мелашка задумалась. Третiй день прожила Мелашка в Києвi, як у раї. Вона згадала, що через день для неї треба буде вертатись додому, i зiтхнула дуже важко. Сльози виступили на її очах. Вона в Києвi не бачила нi свекрухи, нi свекра, нi Мотрi, не чула нi од кого лихого слова. Нiхто не гриз їй тут голови.