Розділ «VI»

— Йди, Палажко, з нами в волость, — сказав Кайдаш, — нiчого тобi не поможе. Там даси одвiт перед громадою.

— Де ви дiли мою жiнку? Куди ви її завели? — кричав Лаврiн.

— Та вона завела її в монастир до ченцiв! — кричала Параска за ворiтьми.

— Вбирайся та йди з нами! Нiчого тобi не поможе. Пiдеш ти з Лаврiном знов до Києва та хоч покажеш, де загубила мою невiстку, — гомонiв Кайдаш.

— Як пiдеш другий раз у Київ, то не цiлуйся з ченцями! — крикнула Параска на всю улицю.

— Хто? Я? То це ти на мене таке говориш? — закричала Палажка i вхопила граблi. — Ось я тобi, стара вiдьмо, покажу ченцiв та чортiв!

— А що, поводаторко, смачно! — кричала Параска. Палажка покинула Кайдашiв, кинулась до ворiт i вперiщила граблями по воротях. Параска одскочила. Граблi перебились пополовинi. Половина одскочила за ворота й зачепила по руцi Параску. Параска вхопила шматок граблiв i шпурнула ними через ворота на Палажку. Палажка поперла держалном на вулицю на Параску. Параска прийшла пiд ворота, плюнула в двiр i пiшла по вулицi.

— Бодай тебе побила лиха година та нещаслива. Ще й вона чiпляється до мене, неначе я згубила з свiту її невiстку, — голосила крiзь сльози Палажка, вхопившись руками за голову. — Це не Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києвi, то, певно, через тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собi в Київ чи хоч i за границю та й шукай її, — сказала Палажка, обертаючись до Кайдашихи.

— Що ти кажеш? Через мене Мелашка покинула нас? Тобi, Палажко, час помирати, а ти набрiхуєш на мене! Схаменися, стара бабо! Що ти верзеш? Сама ходить по хатах, пiддурює людей iти з собою, а на мене складає пеню.

— Ба через тебе. Хiба люди не говорять за тебе на селi? Хiба не знаємо, як ти нападалась на невiстку? Отак якраз, як ота стара сука, Параска, на мене, що я через неї i свiту не бачу.

— Палажко, небреши на старiсть. Ти грiха не боїшся, — сказала Кайдашиха.

— Ба не брешу. Бреши сама! — крикнула Палажка i кинулась на Кайдашиху, як пiвень кидається на другого пiвня.

— Ба брешеш! Яке тобi дiло до мене та до моєї невiстки? Яке тобi дiло до того, що в нашiй хатi робить-ся? Нащо тобi заглядати в нашi горшки? Кайдашиха кричала й совалась з кулаками до Па-лажки. Палажка кидалась до Кайдашихи й била кула-ком об кулак. Вони то збiгались, то розбiгались, як тi пiвнi, що кидаються один на одного.

— За мої горшки, за мою невiстку ось тобi на! — сказала Кайдашиха i дала Палажцi дулю пiд самiсiнький нiс, так що вона аж голову задерла.

— А тобi ось двi!

Палажка стулила двi дулi, покрутила одну кругом другої i сунула обидвi пiд самий нiс Кайдашисi.

Кайдаш побачив, що непереливки, пхнув одну бабу на один бiк, а другу на другий.

— Куди яка панiя! Проше та проше, панi економша! — дражнилась Палажка з Кайдашихи. — Це по-панськiй дулi сучиш; нiчого казати, звичайна!

— Не твоє дiло, по-панськiй чи не по-панськiй! Вбирайся та ходiм у волость, от що! — репетувала Кайдашиха.

— То й пiду! Ти думаєш, я тебе боюся? То й пiду. Пiди вперше вберися в жовтi чоботи та в червоне намисто, панi економшо, коли хочеш вести мене позивати в волость.