Розділ «Лірика»

Майбуття туманні далі

У твоїм яснішають кришталі;

Ти радієш з розкоші тії?

Я — оплакую її.

Споконвіку світ оцей багатий

Поглинає ночі темнота...

Наші горді храми і палати,

Наші пишні велетні міста, —

Все це на кістках стоїть зітлілих;

Квіти смокчуть пахощі п’янкі

З порохні, і десь в людських могилах

Свій почин беруть струмки.

Глянь — пливуть у синяві світила,

Хай тобі розкаже їхня сила,

Скільки весен, скільки літ

Бачив їх розмірний літ,

Скільки тронів встало, впало,

Скільки битв огнем палало.

Всюди тлін і прах —

Зникне всяк, хто виник!