Розділ «Лірика»

Як я не вернуся — загине мій друг...»

Одняв він дубину в одного з драбуг

І вклав трьох напасників з маху,

А решта втекла зі страху.

Розвіялась туча — вже сонце, як жар,

Мандрівця пече до знемоги,

Замлілі не слухають ноги.

«Боги врятували мене від двох кар —

Від зливи й розбою... Невже ж тепер — сквар

Мене в дорозі замучить

І друга з душею розлучить?»

Коли се чує — неначе срібло,

Вода поблизу десь журкоче.

Заблисли надією очі...

І справді — між скель пробивалось-текло

Співуче, живуче, буйне джерело;

Вгасило знебулому спрагу,

Дало йому добру наснагу.

Йде далі, а сонце пішло вже на спад —

На луки у пишнім цвітінні