Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Оптимістичні очікування зростання прибутку підштовхують виробників до все більшого і більшого розширення виробництва. Змінюється тип розширеного відтворення. У період пожвавлення домінує оновлення основного капіталу, тобто відшкодування його на новій технічній основі, що характеризує інтенсивний тип відтворення. У період підйому переважає розширення основного капіталу, коли поруч з уже наявним виробництвом відкривається таке саме, тобто набирає силу екстенсивний тип відтворення. Ці зміни готують нову кризу.

Події розгортаються таким чином. Щоб збільшити масштаби виробництва, необхідні додаткова сировина, енергоносії, обладнання. Отже, розширення масштабів виробництва передбачає, в першу чергу, розширення виробництва в інвестиційному комплексі. Зростання попиту на засоби виробництва призводить до зростання цін на них. Підвищення цін є економічним механізмом, за допомогою якого збільшений попит врівноважується з пропозицією. Одночасно підвищення цін свідчить про невідповідність речових пропорцій потребам суспільства і сигналізує про необхідність розширення виробництва. Для збільшення виробництва сировини, енергоносіїв необхідні відповідні засоби праці. Таким чином, розгортається ланцюгова реакція розширення масштабів виробництва в усіх галузях і сферах економіки.

Найлегше зрозуміти, як при цьому змінюються пропорції, на наступному умовному числовому прикладі. Припустимо, що потреба ринку в цукрі зросла на 10 %. Отже, необхідно збільшити на 10 % виробництво цукрових буряків. Головним засобом праці при виробництві цукрових буряків є комбайн. Припустимо, що існуюче в даний момент виробництво цукрових буряків забезпечує парк комбайнів, що становить 5000 одиниць. Нормативний термін служби комбайна — 10 років, отже, 500 комбайнів щорічно замінюються новими. Звідси видно, що галузь комбайнобудування щорічно випускає 500 комбайнів. Тепер, з урахуванням необхідності розширити посівні площі на 10 %, буде потрібно збільшити парк комбайнів теж на 10 %, тобто на 500 одиниць. Галузь комбайнобудування отримає замовлення на випуск 1000 комбайнів, з яких 500 одиниць призначені для відшкодування вибуття у результаті зносу і 500 — для розширення виробництва. Таким чином, вийшло, що для розширення масштабів виробництва сировини всього на 10 % необхідно розширити виробництво засобів праці на 100 %. Цілком очевидно, що для виробництва комбайнів, у свою чергу, потрібні верстати, метал і т. д. Зрозуміло, що необхідно розширити і їх виробництво. Повернемося до галузі комбайнобудування. Виробникам цієї галузі довелося створити потужності, необхідні для подвоєння випуску комбайнів — з 500 одиниць до 1000. Однак потреба в додатковій кількості комбайнів носить одноразовий характер. Наступного року виробники цукрового буряка вже не планують розширювати посівні площі і їм не будуть потрібні додаткові комбайни. Їм знову буде потрібно лише 500 одиниць техніки для відшкодування вибуття. Розширене виробництво комбайнів зіткнеться зі зменшеним попитом. А через 10 років, коли закінчиться нормативний термін служби додаткових 500 комбайнів, знову буде потрібно 1000 одиниць.

Розглянутий взаємозв’язок властивий всім галузям, що виробляють засоби праці для галузей, які виробляють предмети споживання. Кількісно цей зв’язок між приростом споживчого попиту і приростом інвестицій в знаряддя праці характеризує принцип акселерації. Відповідно до цього прин­ципу, процентне зростання інвестицій більше, ніж відсоток приросту попиту на продукцію, який викликає ці нові інвестиції. Причини більш різкої динаміки приростів (або скорочень) інвестицій у порівнянні із динамікою попиту полягають в тривалості строків використання обладнання. Принцип акселерації дозволяє побачити, що сама технологія індустріального виробництва й економічний механізм відшкодування вартості спожитого капіталу робить попит на засоби виробництва нерівномірним і нестійким. Виробники комбайнів у розглянутому умовному числовому прикладі, так само як і виробники інших видів продукції машинобудування, у певний момент зіштовхуються зі зниженням попиту на свою продукцію.

Надлишок пропозиції виникає майже одночасно у багатьох галузях. Взаємні зв’язки, що як ланцюгова реакція викликали розширення виробництва, починають працювати на його скорочення. Однак період згортання виробництва істотно коротше, ніж період його зростання. Річ у тім, що розгін виробництва вимагає досить тривалого часу в зв’язку з досить тривалими термінами виготовлення обладнання. На відміну від нього, скорочення виробництва відбувається стрімко.

У період високого попиту банки, акумулюючи вільні грошові капітали та заощадження населення, посилено фінансують промисловість і торгівлю, що збільшує попит на товари і послуги. Цим кредит штучно розширює попит і виробництво, маскує, що вже виникло перевиробництво. В результаті перевиробництво охоплює не окремі галузі, а процес відтворення в цілому, всі його сфери.

На відміну від класичного циклу, в сучасних умовах ринки монополізовані, у виробників є певні можливості контролювати ціни. В силу цього в сучасному циклі в період рецесії при зниженні обсягів виробництва і зайнятості, ціни, як правило, не знижуються, або знижуються дуже мало. Як наслідок, проблема безробіття стає однією з центральних проблем державної економічної політики. В сучасному циклі в період підйому ціни ростуть набагато значніше, ніж це було в період класичного циклу, набуваючи інфляційний характер. Внаслідок цього проблема інфляції стає однією з найважливіших проблем державної економічної політики.

Безробіття — це перевищення пропозиції праці порівняно з попитом на неї. Рівень безробіття визначається відношенням чисельності безробітних до чисельності робочої сили.

Розрізняють такі форми безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття виникає в зв’язку з тим, що балансування кількості та якості найманих працівників, з одного боку, та кількості і якості робочих місць, з іншого, вимагає певного часу. Ця форма безробіття пов’язана з пошуком працівником нового місця роботи, яке влаштовує його більше, ніж колишнє робоче місце. Таке безробіття є нетривалим і добровільним.

Структурне безробіття обумовлено змінами в структурі попиту на працю у зв’язку зі змінами структури виробництва. Ця форма безробіття пов’язана з масштабною перебудовою економіки, ліквідацією застарілих галузей і професій і народженням нових галузей і професій. У результаті таке безробіття стає вимушеним і досить тривалим. Фрикційне і структурне безробіття становлять природне безробіття. Природне безробіття характеризує частку загальної кількості безробітних в чисельності робочої сили в період економічної стабільності.

Циклічне безробіття являє собою відхилення фактичного безробіття від природного. Це відхилення може бути в один і в інший бік. У період кризи, коли обсяги національного виробництва падають, рівень фактичного безробіття перевищує рівень природного. У період підйому і буму, коли має місце інфляційний попит, рівень фактичного безробіття нижче рівня природного безробіття.

Інфляція означає зростання загального рівня цін. Розраховують інфляцію на основі декількох індексів цін, головний з яких — дефлятор ВВП. Розраховують темпи інфляції, які представляють собою зміну рівня цін, виражену у відсотках. Залежно від темпів зростання цін розрізняють такі три види інфляції. Низька (повзуча) інфляція, яка визначається однозначним числом, тобто річні темпи зростання цін нижчі 10 %. Галопуюча інфляція, коли річні темпи зростання цін досягають 200 %. При такому швидкому знеціненні національної валюти зростають ризики, пов’язані з укладенням контрактів у номінальних цінах. У зв’язку з цим при укладанні угод враховується зростання цін або замість національної валюти використовується стабільна конвертована валюта іншої дер­жави. Гіперінфляція, коли річні темпи зростання цін перевищують 200 %. Таке зростання цін паралізує господарський механізм. Виробники переходять до бартерного обміну. Гіперінфляція виникає в період воєн і післявоєнних потрясінь, а також в періоди соціально-економічних трансформацій.

Залежно від причин інфляції розрізняють два види інфляції — інфляція попиту та інфляція витрат. Інфляція попиту пов’язана з надлишковим сукупним попитом. Коли виробничий сектор характеризується повною зайнятістю ресурсів і випуск продукції досягає максимуму, у відповідь на зростаючий попит продавці підвищують ціни. Така інфляція може набрати обертів у фазі підйому сучасного циклу. Етап циклічного підйому, коли інфляція попиту стає небезпечною для економіки, називається перегрів економіки (перегрів кон’юнктури).

Інфляція витрат пов’язана з ростом витрат у результаті зростання цін ресурсів. Маються на увазі зростання заробітної плати і цін на сировину та енергію. Така інфляція веде до зниження обсягу виробництва і зайнятості.

18.5. Довгі хвилі в економіці та їх вплив на характер змін у структурі суспільного виробництва

Думку про існування довгострокових циклічних коливань в екoнoміці висловлювали учeні-екoнoмісти ще у середині XIX ст., але чітко визначити їх вперше вдалося лише на початку 1920-х рр. видатному російському економісту Миколі Дмитровичу Кондратьєву (1892—1938).

Вивчивши величезний емпіричний матеріал, що відображає соціально-економічний розвиток найбільших країн Європи та США з кінця XVIII до 20-х рр. ХХ ст., М. Д. Кондратьєв при­йшов до висновку про наявність у розвитку соціально-економічних процесів великих циклів, які він назвав великими циклами кон’юнктури. Ці цикли згодом стали називати довгими хвилями Кондратьєва. Кожен з таких циклів має дві хвилі — підвищувальну пряму й низхідну. М. Д. Кондратьєв визначив приблизні часові рамки кожного із циклів й описав закономірності підвищувальних і понижувальних хвиль, а також охарактеризував середні і короткі хвилі економічної кон’юнктури.

I великий цикл кон’юнктури:

1. Підвищувальна хвиля першого циклу — з кінця 80-х — початку 90-х рр. XVIII ст. до періоду 1810—1817 рр.;