Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Зростання продуктивності праці виражається у зростанні товарної маси, що викидається на ринок усіма галузями і сферами виробництва. Пропорційно зростанню продуктивності праці зросте прибуток (доходи власників і підприємців), на який і буде куплений приріст маси високоякісних предметів споживання, отриманий у результаті зростання продуктивності праці. Реальна заробітна плата найманих робітників не зміниться або виросте в меншій мірі, ніж зросла продуктивність праці. Отже, доходи найманих робітників не дозволять їм купити весь приріст маси самих звичайних предметів споживання, отриманий у результаті зростання продуктивності праці. Хто ж пред’явить попит на ці предмети споживання? Звідси робиться висновок про причину криз — це недостатнє споживання, недостатній попит.

Теорія недоспоживання, яка відбиває об’єктивне протиріччя між виробництвом і споживанням, у різних модифікаціях і інтерпретаціях присутня в багатьох інших теоріях циклу.

Марксистська теорія

Доводить, що відтворення може безперебійно тривати при підтримці певних пропорцій між частинами сукупного суспільного продукту. В умовах функціональної роз’єднаності структурних елементів суспільного виробництва необхідні пропорції постійно порушуються. Порушення обумовлені внутрішніми суперечностями товарно-капіталістичного виробництва. Перш за все, це основна суперечність — між суспільним характером виробництва і приватним привласненням його результатів, яке проявляється у протиріччях між працею і капіталом, виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві і в суспільстві у цілому. Пусковим механізмом, що включає економічний цикл, є процес оновлення основного капіталу.

Психологічна теорія

Світова економічна криза 30-х рр. XX ст. наочно продемон­струвала, що в умовах монополізованих ринків вільне підприємництво призводить ринкову економіку до глибокої і тривалої кризи. Теоретичною інтерпретацією нових умов стала теорія циклу Дж. М. Кейнса. Дж. М. Кейнс вважав цикли внутрішньо притаманними ринковому господарству і пов’язував їх з коливаннями інвестицій. Він увів у науковий оборот нові поняття — гранична схильність до споживання, гранична схильність до заощадження, які визначають розподіл індивідом приросту його доходу. Дж. М. Кейнс обґрунтував основний психологічний закон, який характеризує витрачання індивідом свого доходу. Відповідно до цього закону, зі зростанням доходів зростає і споживання, але в меншій мірі, ніж зростають доходи. В результаті вироблені товари не знаходять покупців.

Скорочення попиту веде до скорочення виробництва, розорення товаровиробників, до звільнень найманих працівників і безробіття. Безробіття спричиняє зниження доходів населення. А це, в свою чергу, веде до подальшого падіння попиту на товари та послуги. Виникає замкнене коло, що утримує економіку в стані хронічної депресії. Щоб розірвати це замкнене коло, необхідно основну увагу приділити сукупному попиту. Дж. М. Кейнс вважав за необхідне вирішувати найважливіші проблеми розширеного відтворення не з позиції пропозиції, яка завжди була об’єктом уваги економічної теорії, а з позиції попиту.

Він обґрунтовував дію в економіці особливого взаємо­зв’язку між інвестиціями і зростанням сукупного суспільного продукту. Цей взаємозв’язок характеризує мультиплікатор ВВП. Дію мультиплікатора можна пояснити наступним чином. Якщо споживачі не здатні пожвавити сукупний попит у масштабах національної економіки, це має зробити держава. Коли держава надає підприємствам якесь велике замовлення, це призводить до додаткового найму робочої сили з боку цих фірм. Отримуючи заробітну плату, колишні безробітні збільшують свої ви­трати на споживчі товари, і, відповідно, підвищують сукупний попит. Це, в свою чергу, веде до зростання сукупної пропозиції товарів і послуг, і, як наслідок — настає загальне оздоровлення економіки. В результаті загальне зростання буде більше, ніж первісні інвестиції. Наскільки більше — показує мультиплікатор ВВП. При цьому початкове державне замовлення, надане підприєм­ствам, може бути в тій чи іншій мірі навіть мало корисним.

Основним інструментом регулювання економіки він ви­знавав бюджетну політику.

Монетарна теорія

Регулювання економіки за кейнсіанськими рецептами не завжди було вдалим. Це змусило дослідників шукати інші пояснення причин циклічного розвитку економіки і, виходячи з їхнього розуміння, розробляти інші заходи економічної політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань.

До початку 70-х рр. ХХ ст. сформувалася теорія циклу, заснована на кількісній теорії грошей, і тому названа «монетарною теорією». Прихильники цієї теорії вважають, що ринкове господарство в силу внутрішніх тенденцій прагне до стабільності, саморегулювання. Диспропорції, порушення відбуваються головним чином у результаті зовнішнього втручання, перш за все, втручання держави. Таке розуміння суті сучасної економіки діаметрально протилежно кейнсіанському розумінню. Монетарна теорія циклу головну роль у коливаннях національного виробництва відводить нестабільній пропозиції грошей, пов’язуючи з темпами зростання грошової маси перехід до тієї чи іншої фази циклу. Головною причиною депресії прихильники монетарної теорії вважають брак грошей. Вони відзначають, що попит на гроші має тенденцію до постійного зростання (це ви­значається, зокрема, схильністю до заощадження), тому, щоб забезпечити відповідність між попитом на гроші та їх пропозицією, необхідно проводити курс на поступове збільшення пропозиції грошей. Монетаристи відкидають в кейнсіанській концепції циклу провідне значення інвестицій та регулюючої ролі норми відсотка. Головна роль у механізмі впливу грошей на виробництво відводиться змінам співвідношення між рівнем національного доходу і запасом грошей.

Враховуючи, що зміна грошової маси позначається на економіці не відразу, а з деяким запізненням, необхідно розробляти довгострокову економічну політику, розраховану на тривалий, постійний вплив на економіку. Основним інструментом регулювання економіки вони вважають кредитно-грошову політику.

18.4. Динаміка економічних показників у фазах циклу

У класичному економічному циклі виділяються такі фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом.

Криза, тобто суттєвий спад ділової активності. Криза розгортається таким чином. У торгівлі з’являються понаднормативні запаси товарів. Торгівля подає сигнали виробникам про необхідність скорочення обсягів поставок. Виробники на ці сигнали відразу відреагувати не можуть. Їм доводиться рахувати, що дешевше — негайно розірвати контракти з постачальниками і платити неустойки, або працювати на склад в надії пізніше реалізувати товари. В силу цього зростають товарні запаси не тільки в торгівлі, але й у виробників. У якийсь момент ринки виявляються переповненими, пропозиція досить серйозно перевищує попит. Продавцям приходиться знижувати ціни. Труднощі збуту ведуть до труднощів у взаєморозрахунках виробників. Не вистачає грошей на оплату сировини, енергоносіїв, на виплату заробітної плати. Різко зростає попит на позикові кошти, отже, зростає позичковий відсоток. Знижуються курси акцій. Слабкі підприємства розоряються, сильніші, відчуваючи труднощі, скорочують обсяги виробництва. Разом зі скороченням виробництва скорочується і чисельність зайнятих. Зростає безробіття. І хоча безробіття як соціально-економічне явище властиве не тільки періоду кризи, саме в кризу воно досягає найбільш високого рівня.

За період кризи пропозиція скорочується за рахунок банкрутства одних підприємств та зменшення обсягів виробництва на інших. Частина суспільного продукту, не знаходячи збуту, гине фізично. В результаті масштаби пропозиції і попиту врівноважуються. Таким чином, економічною функцією кризи є відновлення порушених пропорцій між частинами сукупного суспільного продукту, між пропозицією і попитом.

Слідом за кризою наступає депресія. Депресія характеризується стагнацією виробництва. Досягнувши дна, виробницт­во перестає скорочуватися і залишається на низькому рівні, досягнутому в період кризового падіння. Безробіття таке саме, як і в період кризи. Однак більше не зростає. Стабілізуються і ціни. Не ростуть товарні запаси. Попит на гроші істотно знижується, а разом з ним знижується і позичковий відсоток. Ця обставина є позитивним моментом, який відкриває можливості отримання відносно дешевих кредитів для розробки інновацій та впровадження їх у виробництво. Виробники збільшують попит на інвестиційні товари інноваційного характеру. Їх цікавлять інновації двох типів — які дозволяють вивести на ринок новий споживчий товар і які дозволяють модернізувати виробництво вже існуючих товарів. Зростання попиту на інвестиційні товари служить стимулом для розширення виробництва в галузях, що їх виробляють. Поява на ринку інновацій, яка відбувається у фазі депресії, покупка їх зацікавленими суб’єктами ринку, веде до зростання обсягів виробництва і до переходу економіки зі стадії депресії до стадії пожвавлення. Спочатку збільшують виробництво фірми, що виробляють засоби виробництва. У галузях інвестиційного комплексу збільшується зайнятість, зростають прибутки фірм, збільшуються сукупні доходи. Зростання доходів веде до зростання попиту на споживчі товари, отже, і до розширення там виробництва. Пожвавлення, зростання зайнятості (зниження безробіття) і зростання доходів охоплюють всю економіку.

Таким чином, розгортається наступна фаза циклу — по­жвавлення. Пожвавлення характеризується невеликим зростанням виробництва, деяким скороченням безробіття, невеликим збільшенням цін, розширенням кредиту. Піонери науково-технічного прогресу виводять на ринок нові типи інвестиційних та споживчих товарів. Спочатку лише окремі виробники впроваджують новації у виробництво, але незабаром збільшується попит на інвестиційні товари і розгортається масове оновлення основного капіталу. В результаті зростає обсяг виробництва, досягаючи докризового рівня.

Подальше зростання виробництва призводить до зміни пожвавлення підйомом. У період підйому виробництво перевищує максимальний рівень, досягнутий у попередньому циклі. Ця обставина є визначальною ознакою підйому, який вирізняє його від пожвавлення. У період підйому зростають ціни, зайнятість, кредитування.