Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Я сбежал бы, Яна, но бежать некуда. И никогда не будет.

Я замовк і просто глянув на неї зі співчуттям. Сказані мною слова повисли у тиші, і я додав би ще щось, але казати більше не хотілося. Насправді, все вже було в цих словах. Цілі томи, цілі бібліотеки.

У Яни щось ніби завмерло всередині, аж привідкрився її точений рот. Очі затремтіли, і я побачив, як по її ідеальній щоці збігла сльоза.

Я мимоволі співчутливо усміхнувся їй, і Яна усміхнулася у відповідь. Ця коротка, тиха усмішка була вартою цілого Всесвіту.

— Спасибо вам, — сказала раптом вона і втерла сльозу. — Я, пожалуй, пойду. Слишком много пониманий за одно мгновение.

— Всего хорошего, Яна.

Вона заглянула мені в очі на прощання. Запитально, з недовірою, з надією.

Повернувшись додому пізно увечері, Федір сів на порожній кухні, голова його була такою важкою, що здавалось, були потрібні бетонні сваї, як на залізничних мостах через урвище або ріку, щоб утримати її. Переглянув стрічку новин на фейсбуці — їх волонтери викладали фото і відео з концерту Ріанни, на яких в основному — лише шкварчання і мигтіння софітів, але це зроджувало дивовижне відчуття реалістичності всього, що відбувалося. Продивився репости перших новинних заміток про Форум — викривальних і нищівних статей про Лінгвошолом поки що не було. На сторінці Мошковіца він перечитав кілька статусів, присвячених прибуттю до Києва. Він уже виклав фотографії з Лаври і селфі з подвір’я Андріївської церкви на Узвозі, звідки відкривався чудовий вигляд на Дніпро. Там же містилося фото, де він пригортав до себе Аллу — тендітну жіночку в космічному сріблястому плащі і модних сріблястих чобітках. «Вона дійсно розуміє Кандінського! — підписав пост Мошковіц. — Ця жінка або свята, або божевільна!» Мошковіц схвально відгукувався про організацію трансферу і про дивовижну чуйність тутешніх людей, однак був шокований контрастом поміж «Хаятом рідженсі», де його поселили на час конференції, та життям поза готелем.

Виконавши всі свої обов’язки перед Форумом, Федір наставив годинник на три з половиною години сну — і ліг відпочивати.

Федір прокинувся опів на шосту від кошмару про те, що залишилися незареєстровані учасники, яких забули поселити, тож вони блукають примарами досвітнім Києвом: типовий тривожний сон організатора. Нашвидку вмившись, з кавою і сигаретою він засів за комп’ютер готувати виступ Карманова — сьогодні той мав представляти стратегічний план розвитку психоінженерного ринку на найближчі три роки. О дев’ятій він уже мав бути на Форумі — на цю ранкову годину була призначена зустріч психоінженерів з Девідом Мошковіцем. Він хотів поближче поспілкуватися з усіма й особисто познайомитися з Гуровим.

Учасники зустрічі зібралися строго на дев’яту в лекторії, відгородженому від решти виставкового простору звуконепроникними щитами — у програмці він позначався як «Сцена Бредбері», а між собою організатори називали локацію «Малою Білою».

Усі сцени в ґіді по виставці носили назви відомих фантастів: головна, де відбувалася церемонія відкриття, називалося «Сценою Азімова» — на ній же планувалися найвидовищніші заходи, типу демонстрації джеміноїдів чи презентації «аватарів». У розпорядженні учасників і гостей Форуму були також велика сцена «Роберт Хайнлайн», на якій мали проходити більшість гострих політичних, економічних і соціально-культурних дискусій, «Панель Стругацьких», де мали відбуватися баталії філософів, футурологів і методологів, зал «Герберт Веллс» і «Платформа Єфремова», де мали обговорюватися перспективи соціального конструювання і впливу радикальних інновацій на сучасний світ. «Артур Кларк» (третя велика сцена) призначалася для обговорення футуропрогнозів і дискусій про експансію в космос, відкритий «Простір Лема» відводився для етичних питань майбутнього, а камерний зал «Жюль Верн» було віддано для всієї марґінальщини від науки — слово надавалося творцям квантових талісманів, розробникам окулярів для бачення прани, авторам коміксів і науковим фантастам, косплеєрам, фанам сай-фай-серіалів та аніме, що окремою програмою проводили на Форумі свої конгрегації і читання.

Ряди порожніх крісел на червоному килимі засвідчували, що не всі пережили вчорашній концерт Ріанни і в частини психоінженерів вольова позиція вранці дала збій. Федір привітався з Борисом Олеговичем, який, за посередництва перекладача, уже був зайнятий розмовою з Девідом Мошковіцем.

— A-ha, mister Mohyla! How was your evening yesterday? — озвався Девід. — I haven’t seen you at Rihanna’s concert. Have you been there? Ah, it was awesome! Meet my translator, Serhiy Holubets.

— I have escaped right after our talk, David, — Федір потис Мошковіцу руку. — I was too overwhelmed to hold more impressions. Turner and Blacke were the last drops. Дуже приємно, пане Сергію.

— Оh, you are so touchy, — заворушив бровами Девід, а вони з перекладачем, сором’язливим пухкеньким чоловіком, обмінялися потисками рук. — So, what about our coffee today?

— Two o’clock. We can eat some lunch together. My boss is going to have a close meeting with some VIPs, and I suppose, I am not obliged to be there. This is very confidential.

— Ok, sir, but you show me some real Kyiv! I want to try some Ukrainian cuisine, not only that refined nuclear author dishes. It’s really boring.

— Well... — Федір задумався. — Have you tried Kyiv perepichka? We should take two. These are like local hotdogs, very unecological and unhealthy, but sinfully tasty.

— That’s what I am looking for! — зрадів Мошковіц. — Anyway, whatever you show me, I’ll like it, I am sure. Somehow I trust you, mister Mohyla. And now it’s time for professor Gurov. So, see you! Waiting for your call!