Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Тобто? — Карманов усміхався, і я почав розуміти, звідки усмішка — він намагався утримувати на губах м’яку посмішку Будди. Карманов на хвилю закрив очі, а коли відкрив їх, то ще більше став схожий на замріяне божество, що безтурботно дивиться на ігри людей внизу.

— Дмитре Івановичу, присядьте, будь ласка, я хочу дещо пояснити, — я вказав йому рукою на крісло.

— Так, авжеж, — він підкреслено слухняно сів навпроти мене й украй уважно став вивчати мене поглядом. — Кажи.

— Ця доповідь не годиться, — врешті я витиснув із себе єдиний висновок серед усіх думок, які наважуюсь озвучити. Це не формат дискусійної панелі, — сказав я, тарабанячи пальцями по столу. — Це не відповідає загальному стилю дискусій, які ми ведемо. Ось чому.

— Але ж, ні, Могило! — Карманов дуже спокійно, дуже лагідно спробував переконати мене, як малу дитину. — Це якраз той формат який нам потрібно було впровадити ще від початку. Дозволь, поясню хід своїх думок, і все стане зрозуміло.

— Маємо двадцять хвилин до вашого виступу.

— Часу не існує. Це всього лиш ілюзія. Але, щоб ти був щасливий, ми почнемо все вчасно. Отож, ти дозволиш?

— У нас десять хвилин, — мої пальці сильніше забарабанили по столу, поки я не змусив себе стриматися.

— Я проаналізував усі наші стратегії, які ми використовували для просування «Соми» у суспільстві і в технологічному середовищі. Спершу ми намагалися запровадити жорстку ієрархію, ти пригадуєш це. Сувора вертикаль, монополізація ринку, одна корпорація-імперія. Далі ми прийшли до багатополюсної моделі — до розуміння того, що нам потрібні конкуренти, щоб охопити якомога більше сусідніх ринків, щоб розгорнутися насправді широко. Третій етап нашої еволюції полягав у тому, що ми хотіли збудувати живу мережу, ризому, грибницю. Залучити в неї мільйони людей — на рівних правах розробників. Абсолютно відкрита система, демократична і дуже динамічна, в якій кожна людина за допомогою Лінгвошолома може стати розробником власного напрямку психотехнологій. Правильно? Єдиний океан свідомості, який координується сам у собі. Але після «ТЕДексу» відчув — я тобі вже говорив про це — що ця система не спрацює. Люди не захочуть піти на ту глибину, яка нам потрібна для ривка. Вони так і залишатимуться на поверхні. І нічого не відбудеться. Не відбудеться якісного стрибка свідомості. Нові ринки, навіть якщо вони з’являться, не дадуть потрібної нам швидкості, щоб проскочити етап психоінжинірингу і вийти в еру консцієнтальних технологій, технологій чистої свідомості. Ера богів. Вона вже тут, вона близько, Могило, ти це розумієш? За кілька років ми можемо пройти у неї всі разом — навіть за рік. Навіть за кілька місяців, якщо це буде колективне зусилля всього людства. Навіть за тридцять днів. За одну фазу місяця. Навіть за півфази, якщо вся планета підхопить це. Я готовий пообіцяти, що це можливе. Бачу, наскільки це реально. Зараз, на цьому форумі, зустрілися всі течії, всі канали. Я бачу, що це місце, де значимість будь-якої випадковості посилюється в тисячі разів. Ми перетворили цей майданчик на одну велику аномальну Зону, на відкриту свідомість, що ще трохи, і почне усвідомлювати сама себе. Можна крутнути цю реальність так, що вона вмить перевернеться на свою протилежність. І зараз я почуваю себе у формі це зробити. Послухай... Я не спав цієї ночі. Я бачив видіння того, як усе це буде відбуватися. Бачив, як повстає велетень, озброєний булавою — символом сили. Цей велетень складався з мільярдів людей, мільярдів свідомостей, які приєдналися до нас. Імпульс зібратися в одну істоту мав надійти від мене. І я зрозумів — я це зможу. Ще вчора я сам до кінця не вірив у себе. Вдавав, робив вигляд, наче вірю, та глибоко, по-справжньому я повірив тільки сьогодні, після цієї ночі з видіннями. Усі можливості у нас у руках. Зараз, у цей момент Форуму, більше не існує логічних зв’язків між минулим і майбутнім. Люди не розуміють, що відбувається. Хтось вважає, що їх обдурили, хтось вірить нам, хтось у прострації. Усе розпалося. В даний момент існує лише хаос. Але це позитивний хаос. Я можу цей хаос упорядкувати заново. Я можу прямо зараз розпочати нове творіння. Розпочати новий світ.

Я слухав Карманова і з відчаєм зловив себе на думці, що його гіпнотична харизма все більше оволодіває мною і десь всередині я починаю схилятися до цієї гіпотези: так, усе добре, усе під контролем — ще трохи і Карманов візьме ситуацію в свої руки. Адже картини розпаду — це також частина процесу. Як у І-Цзин — є періоди розвитку, а є періоди деградації, але і ті, й інші складають велике У-вей — Велике діяння.

— Мій план, насправді, був натхненний тобою, — м’яко промовив Карманов. —Без тебе нічого не відбулося б. Ти допоміг мені прийняти, що я — це я. Я — Калкі-аватара. Я — друге пришестя Христа. Я — Махді мусульман, і я — Будда Майтрейя, останній Будда. Я — справдження пророцтв і сповнення віків. У всіх пророцтвах насправді йдеться тільки про мене, і я тепер не розумію, яким потрібно бути сліпим і нечутливим, щоб так довго не розуміти цього. Але тепер, нарешті, я зрозумів, що таке просвітлення. Це найпарадоксальніша штука у світі. Граничний парадокс, що сполучає мене і світ. І посередині — просвітлення, — Карманов ясно, погідливо усміхався і хитав головою, ніби сам не вірячи у власне щастя. — Корпорації, мережі — це все земні царства і ними нехай правлять земні царі. Я ж прийшов, щоб дати царство небесне. Ось що зможе допомогти нам, ось що зможе повести мільйони людей за нами. Потрібно наважитися стати Месією. Не бути ні пророком, ні технократом, ні олігархом — потрібно піти просто до людей і говорити кожному все, як є — будити людей, щоб вони просиналися і щоб йшли за нами. І тоді ми переможемо. Господь прийшов, Могило, і я нарешті зміг у собі це прийняти. От і все. От і вся моя промова, Могило.

Карманов, смиренно склавши руки, дивився на мене — повітряно, піднесено, натхненно. У цей момент я готовий був повірити йому. Я готовий був повірити, що все так і є, що він — справдження пророцтв і втілення Бога на землі, і що ми — пастухи світобудови, несемо нове знання, яке допоможе змінювати коридори реальності за власним бажанням, силою думки, яке допоможе привести людство до консцієнтальної мета-цивілізації, де кожна індивідуальна свідомість зможе творити власні світи, власні універсуми.

— Дімо... — я тихо промовив його ім’я і втупив погляд у стіл, у свої руки. — Мені здається, це ще завчасу, ще зарано... Вони ще не готові. Це надто... надто неординарно... Можливо, ми виберемо плавнішу стратегію інформування?

Я казав ці слова, втупивши очі, коли ж я наважився подивитися на Карманова, той усміхався. І усмішка його була гіркою.

— Я знав, що ти це скажеш, Могило. Не питай, звідки. Нехай це буде просто підтвердженням моїх слів. Я знав, що мій шлях не буде легким. У просторі існував сценарій того, щоб завоювати світ за двадцять вісім днів. І щойно ти його відкинув. Дякую тобі. Ти штовхаєш мене до пошуку нових варіантів. Я знаю, що ти мені бажаєш тільки блага, тому що ти — найвідкритіша мені частинка мене. Зараз я читаю твої думки, як розгорнуту книгу, Могило. Мені сумно бачити в твоєму серці недовіру. Та я приймаю тебе таким, який ти є, бо твоя недовіра теж працює на нас. Ти мій друг, і я послухаюся тебе. Я відкладу початок своєї війни рівно на дві години. І я почну не з нашої дискусії — я зроблю це, як і хотів раніше — на обіді. Я поговорю про все, що відбулося, з нашими бізнес-інвесторами. Я спеціально обрав саме їх для нашої трапези — це буде щось на зразок Таємного бізнес-ланчу. Їх буде рівно дванадцять. Я хочу, щоб вони стали моїми апостолами. Ти — мій предтеча, Могило. Ти — мій учитель і друг, Могило. І ти щойно убив найкороший шлях до просвітлення, і я приймаю це. Це означає, що ми переходимо до наступного варіанту. Варіант-альфа закрився, переходимо до реальності альфа-штрих. Усі варіанти подій творяться просто тут, і треба бути вкрай обачним, які ми слова говоримо, тому що вони відсікають нам варіанти. Має значення думка, погляд, слово. Слова — живі. Слово — творить. Ти щойно сам переконався в цьому, Могило. Після нашого обіду вони всі стануть зовсім іншими людьми. І ми вже з ними понесемо благу вість людству.

Я мовчав, придавлений його словами.

— Багатьом буде важко це сприйняти, тому що це — питання віри, а віра — це найглибша форма самотності. Там, за межею пізнання, існує свобода... Я тобі хочу розказати своє видіння, Могило, може, ти мені його витлумачиш, як пророк Даниїл цареві Навуходоносорові... — на обличчі в Карманова з’явився дивний, дитячий вираз, наче він готовий от-от розплакатись, а може, розсміятись. Мимоволі я відсахнувся від цього виразу, від Карманова — мені здалося, що в цю мить він відчував одночасно нестерпну муку і найбільше блаженство.

— Сьогодні під ранок мені прийшло одкровення... Це було видіння... Не сон, а щось інше... Пам’ятаєш, коли ми з тобою тільки починали наш шлях, я тобі розказував перше своє видіння? Я бачив, як через пітьму йде велетень, і він такий дужий, що правічні води, над якими літав колись Святий Дух, йому по коліна. І він такий високий, що біля його голови оберталися цілі галактики. Він ішов, одягнутий у золоті обладунки, і розмахував золотою довбнею, прикрашеною діамантами, смарагдами і рубінами і сміявся, тому що ніхто не міг його зупинити. Тоді я сприйняв цей сон як знак, як одкровення — роби, дій, ставай на шлях... І сьогодні вночі... — губи Карманова задрижали, наче від сліз, — ...сьогодні вночі я побачив продовження цього сну, цього видіння. Я знову був цим велетнем. Це я йшов і розмахував довбнею, і нікому не було під силу зупинити мене. Ніхто не міг зі мною зрівнятися силою, і я відчував, що я — один такий, один на все творіння, і щастя переповнювало мене. Не було нікого, хто міг би зрівнятися зі мною силами, і мені хотілося знайти собі гідного суперника, аби відчути радість битви і перемогти його. Коли зненацька я побачив, як звідкись з’явився маленький веприк, завбільшки з фалангу мого мізинця. Він став літати довкола мене і стрімко збільшуватися в розмірах, аж поки за кілька митей не став розмірами, як велетенський слон. Він злетів високо у небо, і я, зачудований його появою, не міг відірвати від нього очей. Він сяяв як сонце і був білим як сніг. Він проревів так голосно, ніби це ревіла гора і цілий Всесвіт затрясся від його ревіння. Ми стали битися з ним на довбнях, оздоблених золотом і коштовним камінням, а коли наші довбні розбилися вщент, ми стали з ним боротися. Небо затягло хмарами, здійнявся ураганний вітер, і з неба почав летіти град, каміння, кості, хлинули потоки крові, волосся, гною і випорожнень. Ми обидвоє збагряніли від крові, та ніхто не поступався силою іншому. І тоді Вепр ударив мене копитом от сюди, під вухо, — Карманов показав, куди саме. — І я відчув, що від цього удару очі мої вискочили з орбіт. Мої кістки розкришилися, і кров порснула з горла. Та я був таким щасливим, Могило, ти не повіриш, яким я був щасливим... Думаю, це був хороший сон, як ти гадаєш?

Я відчув, як у мене на руках стало сторчма волосся.

На обличчі Карманова панував усе той же тремтячий вираз, і я побачив, як він втирає сльозу з кутика ока.