Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

Девід помахав рукою і з перекладачем пішов до столу, де вони разом із Гуровим мали сидіти під час зустрічі. Федір cховався на задній ряд, поближче до виходу, аби, за нагальної потреби, одразу ж залишити лекторій. Зустріч розпочалася: у неформальній обстановці Девід з допомогою перекладача представився сам, розказав певні факти про власну персону і про книгу, присвячену швидкочитанню, яку він написав, після чого попросив присутніх розповісти трохи про себе.

Першим став розповідати Борис Олегович, злегка торкнувшись своєї участі в бойових діях як військового психолога в Афганістані, Ірані і Придністров’ї, однак оминув тему захоплення Останкіно. Він розповів про розвал СРСР і припинення всесоюзних науково-дослідницьких програм, зокрема й спрямованих на освоєння космосу, а також поділився власними ініціативами щодо створення дослідницького центру, де можна було б відродити розробки, на понад двадцять років перервані в результаті історичних процесів. По черзі всі присутні — а їх зібралося близько десяти осіб — стали розповідати про себе, сферу своїх інтересів, про те, що їм дало заняття психоінженерією і які бачать перспективи для себе.

Інженери ділилися кожен своїми уміннями і напрацюваннями — хтось досягнув швидкого вивчення кількох мов, ще хтось — опанував у короткі строки гру на фортепіано, інший за допомогою медитацій і практик Гурова розвинув у собі здатність писати два різні вірші паралельно лівою і правою руками. Кілька людей поділилося інноваціями в професійних сферах, що відбувалися в них під впливом психотехнік, дехто описував свій граничний досвід, що нагадував описання межових явищ зі священних текстів. Приязна робоча атмосфера, що складалася з монологів психоінженерів і монотонного бубоніння перекладача на вухо Мошковіцу, раптово перервалася доповіддю останнього з присутніх у залі практиків — слово взяв Володя Нетребін. Зсутулившись, він знімав доповіді кожного на відеокамеру.

— Меня зовут Владимир Нетребин, — представився він і з різкого тону Федір відчув, що добром це не закінчиться. — Главные увлечения — политика, политический экстремизм, консервативная революция, с недавних пор — психотехники. В девяносто пятом году создал радикальное движение «Секира Перуна», которое провело ряд подрывных операций, после чего отсидел в тюрьме. Был осужден на девять лет лишения свободы. В отличие от цивилизации и культуры наших заокеанских гостей наша культура и цивилизация переживает не самые лучшие времена, поэтому было бы удивительным не воспринимать психоинженерные разработки Бориса Олеговича и подобные ему методики, теории и практики в отрыве от истории, политики или даже военной темы. Поэтому я считаю своей обязанностью провести политическое, историческое и цивилизационное рассмотрение подобного рода доктрин, методик и практик с точки зрения национального реванша. Я считаю, что экзистенциальные импульсы подобные практики черпают из зон экстремальной активности — горячих точек, тюрем и так далее, где человек способен выйти за пределы организованной среды, в которой он бегает как белка в колесе, где все достаточно однообразно, логично и рационально. Когда в две тысячи шестом году я вышел на свободу, Борис Олегович постоянно привлекал меня и моих друзей к своим практикам. Я пробовал, но я просто засыпал. Засыпал после пятнадцати минут и при этом даже храпел. У меня ничего не получалось. Меня тешила одна мысль — я сам себе тогда сказал: Я буду присутствовать и запоминать, и потом, когда окажусь в своей среде, я все это воспроизведу. Я знал, что оно у меня там заработает, потому что был там девять лет, и это «мои» условия. Этот момент наступил, и я в прошлом году на два месяца снова оказался в тюрьме. Снова за политику. И там мне передали книгу Бориса Олеговича Гурова «Психоинженерия», а также книгу «Герметическая традиция» Юлиуса Эволы. Я отказался от всех остальных книг в пользу этих двух и изучал только их: один день читал «Психоинженерию», другой день — книгу Эволы. В результате я увидел, как удивительным образом эти две книги дополняют друг друга, притом, что одна — это метафизика, апелляция к Традиции, к алхимии, а другая — современная технология. Одна — достаточно поэтична, а другая — чисто практическая, написана очень сухим, выжатым научным языком. Я начал вспоминать все, что было усвоено на занятиях у Бориса Олеговича, и как и ожидалось, оно заработало. Это был один из самих чудесных дней в моей жизни, когда все ожило. Каждый день у меня были невероятные экзистенциальные открытия. Я начал все это записывать в дневники. И если все свои предыдущие записи я сжигал, то этот мне захотелось сохранить и я выложил его в интернете. Напоследок хочу сказать, что политическое, и быть может, даже военное рассмотрение с точки зрения реванша нашей организации может дополнить такой факт, что в последние годы существования Советского Союза Борис Олегович разрабатывал данные технологии для под­готовки советских космонавтов. Все помнят о доктрине СОИ и все, что с этим связанно. Спасибо.

Володя сів, і Федір побачив, як перемінився на обличчі Мошковіц, хоч і намагався не показувати цього. Поки Володя виголошував промову, Федір чув, як поміж психоінженерів пробігали смішки — для них Володя був знайомим персонажем, і чути його імперські теми було чимось на зразок місцевої потіхи, однак, Девід раптом почав дивно оглядатися навколо, ніби по-новому вдивляючись в обличчя присутніх. Федір чекав, що скаже Гуров — чи пом’якшить ефект від слів Нетребіна, однак той із непроникним виразом на обличчі продовжував дивитися в зал. Федорові вже був час вибігати на «Сцену Хайнлайна», тому, скориставшись паузою, він тихо встав і вийшов із лекторію.

«Буду об 11:30, — прийшло йому повідомлення від Карманова. — Раніше — ніяк. Треба, щоб ти переглянув спіч».

Ряди між стендами почали поступово заповнюватися публікою. Біля деяких експозицій збиралися вже чималенькі юрми. То тут, то там йому зустрічалися яскраво нафарбовані школярки у сексуальних костюмах героїв аніме, одягнутих у химерні стім-панкові костюми юнаків. Федір поспішав до сцени Хайнлайна, де за сорок хвилин мали бути виступи Віткора Чижа і Карманова.

— Привіт, Могило, — привітався хтось до нього. За столиком «Вайтхед-кафе» сиділи Ангелюк і його дружина, колишня випускниця школи Гурова, Наталя. — Вип’єш із нами кави?

Федір, зваживши на те, що до приїзду Карманова ще лишалося трохи часу, сів до них.

— Ну що, втерли вам носа? — спитав Ангелюк, передаючи йому каву.

— У якому сенсі?

— Кажуть, що у вас там нічого не працює, — Ангелюк, який вірив лише у філософію і вкрай мало — у психотехнології, скептично посміхався.

— Ні, чому ж, усе працює. Проблема з операторами. Немає кому це запускати.

— Ти знаєш, Могило, насправді ця проблема триває вже десять років, — сказала Наталя. Наталя відбула вишкіл в одному з ранніх наборів Гімназії, пройшовши через усі соціальні експерименти Гурова, зберігала певний скепсис до того, чим займався Борис Олегович.

— Борис Олегович, скільки я його пам’ятаю, завжди носився з психоінженерними мовами, і завжди була та сама проблема — все працює, але немає операторів. Мовляв, «людський матеріал не той». Мені це нагадує Майрінка — «Ангел західного вікна». Гуров так само говорить уже десять років: завтра, завтра, завтра воно запрацює. І, просто дивлячись тверезо, у мене мимоволі з’являються підозри: якщо за десять років нічого не відбулося, може, король — голий?

— Не відбулося сьогодні, так відбудеться завтра, — переконано відповів їй Ангелюк. — Якщо є технології, одного дня вони запрацюють.

— Усе працює, — запевнив Федір. — Просто, справді, це техніки, які можуть опанувати одиниці...

Наталя, перебираючи мереживні рукавички на руках, подивилася на Федора з недовірою.

— Мені здається, Гуров людина достатньо чесна, та йому не вистачає сміливості визнати, що проект не відбувся. Мені взагалі іноді думається, що вся ця психоінженерна мережа — це не технологічний, а скоріше соціальний проект, просто, щоб було з ким спілкуватися...

Федір відчув, що його заганяють у кут.