— Вона теж затрималася. Але видається так, якщо її зараз не принесуть на руках два ангели, її вже з нами не буде. Літак ось-ось подадуть... — сказав Аркадій. — Raffinatezza, — звернувся він до Смирни, оглянувши її з голови до ніг. — Чудовий смак!
Курце Штельдіхайн прибігла в літак буквально перед самим відльотом — ми уже сидимо в салоні, розмір етюдника для малювання, що його взяла з собою Смирна, заважає нам, та ми примощуємо його біля ніг, Чапа сидить в іншому кінці літака. Місце для Курце Штельдіхайн, за дивним збігом обставин опинилося одразу біля нас — принаймні до такого висновку доходить ця жінка, звірившись востаннє з білетом, підносячи його собі мало не до носа.
— Дванадцять «Це», — сказала вона і запитально-випробувально вперлася в мене поглядом.
— Вітаю, Курце, — відповів я. — Пригадуєте мене? Ми з вами вже кілька разів знайомилися. Востаннє — того літа на Одеському кінофестивалі. Я брав у вас інтерв’ю. Федір Могила.
— Федір Могила, — намагалася пригадати Курце Штельдіхайн. — А, пригадую! Це той Федір Могила, який робить різні похабні відеозамальовки на телебаченні? Дуже цікаво, я навіть одну дивилася, та більше не змогла.
— Узагалі-то, це були повноцінні передачі, — поправив я, не ображаючись на епітет «похабні». — А зараз уже не роблю, поміняв вид діяльності.
— Абсолютно правильно, — погодилася з моїм вибором Курце. — Дилетантам не місце на телебаченні. Мені також, до речі, — інтимно нахилившись до мого лиця, сказала Курце і зміряла мене з талії до голови виряченим зеленим оком, що так різко контрастувало з морквяно-рудим, куцим, як у хлопчика, фарбованим волоссям. Я, вже звичний до її ескапад, трохи відсахнувся, запрошуючи її сідати.
— А хто це поруч із вами? Це ваша сестра? Дружина, матір? — запитала Курце.
— Це моя наречена, Євгенія, — сказав я.
— Ев-гені-я, — театрально, з удаваним впізнаванням, протягнула Курце. — З грецької означає — Та, що походить з благородного роду. Мабуть, ви теж шестикрилий серафим, як і я? Бо він — не серафим, — Курце незадоволено вказала на мене. — Якщо ви розумієте, про що я.
— Можна просто Смирна, — озвалася Смирна з усмішкою.
Вигляд Курце заспокоював. Він міг би розсмішити чи навпаки, заспокоїти практично будь-кого — і не тому, що Курце була актрисою комічного жанру. Якщо вже говорити про театр, то її роль була завжди радше на стикові комедії і трагедії, далебі найскладніше поєднання, з тонкої межі якого Курце постійно вивалювалася у гротеск і фантасмагорію. Одеська єврейка, німкеня за походженням, Курце Штельдіхайн була однією з найепатажніших постатей української культури, яку мені відкрив Аркадій. Вона блискуче володіла українською, а також німецькою, польською й ідиш і завжди хизувалася своєю віденською психоаналітичною освітою, з якої Чапа, своєю чергою, завжди кепкував і з особливою влучністю висміював.
Курце була акторкою. У минулому — оперною співачкою. Регістр — бельканто. У нинішньому житті Курце була актрисою перформансу — достатньо вільною і ні до чого не зобов’язуючою формою, що давала Курце змогу розгорнути крила свого таланту на повну. Курце знялася в кількох фільмах ранньої Кіри Муратової і пізньої Ренати Літвінової, граючи ролі надламаних, ексцентричних жінок — якою, власне, Курце й була в житті, якщо відкинути її бравірування і подивитися на голі факти: розлучена, без дітей, без чоловіка, з невиліковною хворобою, про що знали лише найближчі, і зі старінням на обличчі, яке ставало все помітнішим із кожною черговою пачкою викурених сигарет. Курце було за п’ятдесят, однак вона продовжувала поводитися так, як і належить жителям сцени — в певному сенсі істотам вічним, позбавленим плоті, віку і статі: експресивно, провокуюче, притягально. Вона кидала виклик своїй тілесній слабкості — худа від паління і довга, як чапля, вона зневажала свій вік, суспільні домовленості, громадський порядок і диктувала всім свої умови, що, на її гадку, найліпше відповідали їй — добре освіченій, вільній від пересудів і шаблонів, творчій людині.
— Ми вам принесемо води, щойно підіймемося у повітря...— намагалася пояснити бортова стюардеса Курце у відповідь на її голосіння на весь салон про те, як вона спрагла.
— Але ви не розумієте! — дратувалася Курце. — Це через ваші служби я так довго діставалася сюди, тому що вони хотіли повністю перевірити мій чемодан...
— Перепрошую, але...
— Не перебивайте мене! — огризалася Курце. — У мене забрали всю воду, яку я мала. І я вимагаю, щоб мені хтось дав попити!
Котрийсь із повнощоких чоловіків у білих сорочках і краватках, що сиділи позаду Курце, передав їй маленьку плящину з водою, куплену у д’юті-фрі.
— Я еще не пил из нее, — сказав він.
— O, danke schön, — озвалася Курце. — Вы настоящий джентльмен!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спустошення» автора Дереш Любко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя. Экстремалды жайлылық“ на сторінці 35. Приємного читання.