Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Насправді ми з ним розійшлися сьогодні вранці... — додала вона тихо.

— Я хочу, щоб ти залишилась у мене, — він підійшов до Смирни й охопив її за плечі. — Хочу, щоб ти повернулася.

Минуло, певне, зо два тижні, перш ніж він, почуваючись останнім зрадником, наважився сказати про її повернення Карманову.

— Ну то покінчи з цим, — сказав холодно той. — Ти знаєш, чим це все закінчиться знову.

Смирна приходила до нього, можливо, раз, а можливо, двічі на тиждень, залишаючись ночувати, і це скидалося на перші побачення — наче вони наздоганяли ті втрачені нагоди, які більшість пар мають на самих початках свого знайомства.

— Ми разом? — спитав він у неї в її черговий візит.

— Я ще не вирішила для себе. Я хочу, щоб ми були просто окремо поруч. Ніяких зобов’язань.

Увечері вона розповіла:

— Ми з Заверюхою, Славою і Віктором літали у Тайланд — Заверюха взяв мені квиток майже в останній день, тому що все в нас склалося якраз перед їхнім вильотом. І ми з ним на тиждень в готелі зупинилися. Було гарно. Пляж, манго скільки хочеш, рисовий пудинг, кокоси...

Смирна лежала у ліжку і схлипувала, він притиснув її до себе. Він намагався заспокоїти її й, мовби самовільно, сказав:

— Не плач, я тебе люблю. Я тебе люблю понад своє нікчемне життя. Хочу, щоб ми завжди були разом. Давай одружимося?

Наступного дня він пообіцяв їй, що вони розпишуться у липні.

Аркадій, один із перших, хто озвався на Федорове прохання зарезервувати кінець липня під їхнє весілля, сказав, що має для них весільний подарунок, і вони зустрілися з ним за кавою, аби освіжити їхнє спілкування.

В кафе Чапа дістав із кишені піджака конверт і вручив його Федору.

— Що це?

— Два квитки на Венеційську бієналє — для тебе і для твоєї майбутньої дружини, — сказав Аркадій. — Ми їдемо на відкриття з Курце Штільдехайн. Якщо хочете — приєднуйтеся, а ні — то маєте можливість відвідати до кінця літа.

— Бієналє? Вау! — вигукнув Федір. — Це буде справжній медовий місяць.

— Поїдьте обов’язково! Праця продуктивніша, якщо її чергувати з насолодою.

Попри яскравий подарунок, Федір повернувся додому з важкими передчуттями. Неминучість весілля змушувала почуватися так, наче він добровільно ввійшов у пастку. Він мав звикнути, що вони тепер готуються стати одним цілим. Смирна кулінарила, наводила порядки у квартирі, вони кепкували одне з одного, ніби нічого не трапилося. У певному сенсі, вони стали навіть ближчими і чеснішими одне перед одним, аніж були до цього. Вночі вони кохалися. Жадібно, ненаситно, грубо. Хоча й були разом, щось відійшло без вороття.

Уранці перед вильотом, коли я намагався поговорити з нею, її закрило ще сильніше, і Смирна заявила, що нікуди не їде. В чорних колготах, гола по пояс, вона сиділа на кухні наполовину намальована і наполовину причесана, і мов нічого не сталося, пила чай і лазила у моєму планшеті в інтернеті. Вона вправно володіла темним регістром почуттів, і знала, як через власний неприкметний вигляд викликати в мені роздратування.