Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

Ми зупинилися біля широкого двоповерхового будинку, у закутках двору якого ще лежали кучугури снігу. З-за дому лунали крики, я починаю прислухатися, аби встановити їх природу.

— Это Мирослав делает утреннюю разминку. Можете пойти посмотреть, это интересно, — пояснює йому водій.

Переді мною відкривається великий загін для коней, де посередині пасеться один рябий лошак, а по периметру загону бігають, то опускаючи руки, то підіймаючи їх, психоінженери. На небі уже світить сонце, і земля парує вологою. Брудні купи снігу нагадують про незавершені справи й почуття, які з весною мають всотатися назад у чорноту землі.

По периметру загону, вказуючи шлях, першим біг підтюпцем Слава. На ходу він голосно співав:

— Ом Сур’яя намага! — а решта психоінженерів підспівували строєм: — Ом Сур’яя намага!

— Ом Бганаве намага! — кричав Слава, а ті відповідали: — Ом Бганаве намага!

— Ом Кгаґая намага! — горланив він, і рота психоінженерів під рівномірний тупіт, співала: — Ом Кгаґая намага!

Федір помилувався ще якийсь час їхньою ранковою зарядкою, після чого пішов поселятися у будинок. Йому відвели місце у кімнаті разом зі Славою. Федір сів на ліжко, пробуючи його на жорсткість. Біля ліжка Слави на тумбочці стояла недопалена ароматична паличка біля божества з головою слона, також лежала вервичка на сто вісім намистин. Федір запалив паличку і став розкладати речі. Знайомий сандаловий аромат одразу ж нагадав про Смирну. У кімнату забіг Слава, з льоту упавши на ліжко. Він знайшов вервичку і став з азартом повтоювати якусь мантру.

— Ти що таке робиш? — запитав Федір.

— Повторюю мантру Ганапаті, — з серйозним виглядом відповів Слава. — Це бог, який дарує багатство і мудрість. Я раптом відчув, що мені і першого, і другого в житті якось не вистачає, вирішив підняти свій левел. Допомагає налаштуватися перед роботою.

— Я чув, Лінгвошолом — це щось теж зі світу півбогів? — він читав кілька відгуків про новий прототип у закритій темі на форумі, але ще не в’їхав остаточно, чим саме був пристрій, що розроблявся на основі психоінженерних мов.

— Чувак, це буде бомба, — переконано сказав Слава. — Ти зможеш побути на якусь мить Львом Толстим або Айнштайном. Або, якщо це особисте спілкування — ти зможеш ідеально точно розуміти внутрішній стан свого співбесідника. Уяви, більше ніякої брехні, ніякої туманності — ви чітко, всеохопно розумієте одне одного, навіть такі нюанси, які неможливо висловити словами. Або, якщо йдеться про якесь вміння, то ти зможеш всім тілом відчути, що це означає — ідеально грати на скрипці, керувати атомною станцією, безмежно кохати і так далі. Тобто — розумієш? Прямий контакт двох свідомостей. Як ти гадаєш, такий дівайс матиме успіх на ринку?

— Я думаю, це рознесе ринок як гнилий горщик.

— Так отож, — заусміхався хитро Слава. — І ми вже напівдорозі до успіху. Що ти зробиш, заробивши свій перший мільярд?

— Ще не знаю, — криво посміхнувся він. — Можливо, вкладу в наш пливучий острів.

Слава розсміявся.

— Ти бачив би, що ми за людей готуємо! — сказав він. — Вони буквально за тижні стають асами психоінжинірингу. Це буде перший масовий випуск спеціалістів-психотехнологів екстра-високого класу. Чувак, ми готуємо просто універсальних солдатів. Якщо їх не зайняти в роботі над проектами «Соми», такі люди стануть просто як порційовані супермени на розлив! Вони зможуть зробити що завгодно — організувати революцію, створити нову релігію, полетіти разом на Марс — чорт, якщо вони захочуть, разом вони зможуть що завгодно!

Перша проблема, з якою я стикаюся в Барибіно — це відчуття, наче я потрапив у іншомовне культурне середовище, де мовою загального користування була явно не російська. Взимку я намагався стежити за всіма новими словечками і термінами, що виникали в психоінженерній співдружності, однак тут, опинившись у одному з епіцентрів експерименту, я почуваю себе лінгвістично безпорадним емігрантом. «Гілетичний шар», «смислові перепозначення», «диференціація функції», «протоформи» та інші формули, котрі складаються, начебто, зі зрозумілих мені слів, у діалозі ставлять мене у повний тупик щодо їх значення. Буквально ще трохи — і запасу слів не вистачатиме на те, аби описувати нові реалії свідомості, що розкриваються під час медитації, так само, як обивателю бракує лексики, аби описати структуру хромосоми чи принцип роботи квантового процесора.

А поза тим, шість днів у Барибіно минають легко. Проста кухня, близьке спілкування, постійна атмосфера напруженої роботи діяли на мене цілюще. Після повноцінного дня роботи — з дев’ятої ранку і до десятої вечора — всім хочеться ще повисіти, поспілкуватися і, головне, як слід поржати. Це дивовижна особливість психоінженерів — вони страшенно багато сміються вечорами. Цьому є наукове пояснення — за день у психіці накопичується велика кількість вільної енергії, і найкращий спосіб скинути її — це істеричний сміх. Іноді психоінженери обмінювалися піктограмами і смішними коментарями до них, що пістрявіли психоінженерною новомовою — і це вже був гумор люденів, гумор поза моїм розумінням — збагнути всю дотепність їхніх меседжів міг лише інший психоінженер. Опісля завершення роботи, замість того, щоб розійтися по кімнатах відпочивати, психоінженери розпочинали своє життя. Після тижня в Барибіно я погодився зі Славою, що, не рахуючи кальяну і їхньої фірмової гри в мафію, баня — третій обов’язковий елемент усіх психоінженерних тусовок. Вона одна була здатна зняти все напруження за день, вона відновлювала сили і попускала розум.

Вечорами ми мали зі Славою можливість спілкуватися між собою — я бачив, як той робить вечірню зарядку — зі зрозумілих причин він називав її «ґанджа-йогою» і не соромився запрошувати мене до практики. Мені подобався його настрій. Слава був таким же відчайдухом, як і я. За ці кілька днів я зміг зрозуміти його трохи краще ніж раніше. Аби підсолодити собі шлях до пробудження свідомості, Слава наповнював своє життя різними приємними атрибутами, як-от американські серіали зі сленговим перекладом, яскравий непальсько-трансерський одяг, напівлегальні курильні суміші і смачна їжа.