Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Віктор? Я у Карманова. Викликаю бригаду з психлікарні. У нього повний неадекват. Я тут нічим не допоможу.

— Не надо, они его заберут, — зі сльозами на очах Віка взяла Федора за руку. — Не надо, Феденька...

— Смотри, может, просто побудь с ним еще пару часов. Сначала попробуй сделать укол, — озвався у слухавці Віктор. — Нам сейчас очень нежелательно как-то светиться с подобными случаями.

Федір раптом зрозумів, що Віктор говорить з такою нехіттю і стриманістю, бо думає, що їхній телефон прослуховується. Напевне, так воно й було.

— Він агресивний.

— Все нормально, — заперечно захитала головою Віка, слідкуючи за їхньою розмовою по телефону. — Он всегда такой. Он скоро придет в себя...

— Да все нормально, — вже наполегливіше озвався, повторюючи за Вікою, Чиж. — Просто уколи ему этот чертов сульфозин, и его отпустит.

Федір раптом відчув, що Віктор не залишає йому місця для вибору.

— Я зрозумів, — сказав він і відключився. Карманов, задумливий, завмер біля вікна, вдивляючись у сутінки світу.

— Допоможи мені, — звернувся до Віки Федір, почавши гарячково діставати з рюкзака коробку з сульфозином. Віка, витираючи сльози по червоному обличчю, піднялася. — Тримай!

Він передав їй баночку зі спиртом і ватою, а сам став тремтячими руками впорскувати персикову олію в порошок сірки і збовтувати, аби утворилася суспензія сульфозину.

— Приготуй мені шприци, чотири штуки. Дмитре Івановичу, — позвав Федір. — Мені потрібно вколоти вам ці ліки. Це буде боліти, але це потрібно зараз.

Карманов оцінююче подивився на Федора, не відходячи від вікна.

— Дмитре Івановичу, я прийшов, щоб допомогти вам, — повторив Федір.

— Да, я понимаю. Я понимаю, что это необходимо для исполнения миссии, — озвався Карманов.

— Усе вірно, це потрібно для місії, — погодився Федір, встромив голку йому під лопатку і став повільно вводити сульфозин під шкіру. Під шкірою здулася ґуля.

— Просто я должен действовать вне поля рефлексии. А так, как я сейчас рефлексирую, что я делаю это для испол­нения миссии, следовательно, я нарушаю инструкцию и опять возвращаюсь в зону рефлексии. Следовательно, я вношу элементы упорядоченности в мои отношения с аттрактором, то есть, имитирую.

— Це тимчасово. Просто потрібно трохи перепочити, — озвався Федір, набираючи другого шприца.

— Нельзя, нельзя, Федя. Нельзя понять непостижимое. Понимание — лишь иллюзия, тонкая пленка нефти, а под ней — глубокий океан.

Він вколов йому ще три «куби» під праву лопатку і Віка дала йому черговий шприц.