Розділ «Літак»

Удар був таким сильним, що повітря в легенях неначе затверділо. Лоуренс лантухом вилетів за бровку й лише дивом не випустив із рук м’яча. Сфероїд із синтетичної шкіри спочатку все ж вислизнув із пальців, однак за мить до падіння ресивер затиснув його поміж забралом і нагрудником, а потім обхопив, як дитину, руками. Пролунав свисток — розіграш завершено, «Загарбники», набравши чотирнадцять ярдів, опинилися на половині «Ренегатів».

Лоуренс поквапливо скочив на ноги та вишкірився, проте тут-таки ледве не впав — перед очима танцювали іскри, у вухах дзвеніло, а у грудях пекло так, ніби хтось вирвав живцем частину легень. Брендон крокував геть.

— Це все, на що ти здатен, 21-й? — крикнув навздогін ресивер, однак голос звучав здушено, начебто в людини, котра щойно ледь не вдавилася. — Все, що ти можеш?

То була бравада. Насправді Лоуренс почувався оглушеним. Коли різко повертав голову, картинка перед очима змазувалася, зсувалася, нібито він дивився на все з вікна автомобіля, що мчить шосе. Лоуренс дозволив усадовити себе на лаву, і «Загарбники» продовжили наступальний драйв без нього. Йому потрібен був час, аби оговтатися.

Драйв майже відразу захлинувся. Впродовж трьох наступних розіграшів нападу нічого не вдавалося, під час останнього захисники «Ренегатів» узагалі прорвали шеренгу лайнменів і відкинули Джареда Коузера на сім ярдів від лінії зіткнення. За шість хвилин і двадцять секунд до завершення четвертої чверті «Загарбники» повернули м’яч супернику, і «Ренегати» пішли в наступ.

То був важкий і виснажливий драйв. У бостонців не було й сліду тієї легкості та винахідливості, з якою вони провели перші три чверті. Спроба за спробою нападники вигризали кожен ярд. Шоломи із тріском зіштовхувалися, шматки газонового покриття летіли з-під бутс, паси були переважно бокові й короткі, подалі від швидкісних сейфті та височенних лайнбекерів «Загарбників», однак «Ренегати» не зупинялися. Зі стогонами, що вихоплювалися крізь зціплені зуби, сунули вперед. Захист «Загарбників» нічого не міг із ними вдіяти.

Коли м’яч перетнув позначку двадцять ярдів на половині поля «Загарбників», у Лоуренса вздовж хребта забігали мурахи.

Коли бостонці просунулися ще на сімнадцять ярдів, ресивер припинив стежити за подіями на полі й почав дивитися на час. Він уже не сумнівався, що м’яч перетне гольову лінію. Значно важливіше тепер: чи залишиться в «Загарбників» час, щоби відігратися.

За дві хвилини й одинадцять секунд до кінця четвертої чверті квотербек «Ренегатів» Террон Армстед відправив м’яч до залікової зони, і рахунок став 24:28.

Важка, переповнена напруженням безмовність, яка затопила табір «Загарбників», разюче контрастувала з дикунським ревом уболівальників. Першим гнітючу мовчанку порушив координатор нападу Рон Метьюз.

— Ще є час… ми ще маємо час, — він бубнів, не зауважуючи, як голос наливається жовчною гіркотою.

Лоуренс, який стояв за координатором, намірився щось сказати, аж раптом збагнув, що в нього трусяться коліна. Ресивер потер вологі від поту долоні й стиснувся так, що заскреготіли зуби, та тремтіння не минало. Увесь його досвід, вся показна самовпевненість перестали що-небудь означати, щойно зайшлося про драйв, від якого залежало чемпіонство, — найважливіший драйв у його кар’єрі.

Нападники «Загарбників» підводилися і повільно, немов зачаровані, натягали шоломи на голови.

— Чемпіонський драйв, феллас! — Джаред Коузер майже люто заплескав у долоні. — Вставайте! Піднімайте, на хрін, гепи! — хрипкий голос густою хвилею котився над лавами. — Все, крізь що ми пройшли впродовж сезону, всі сили, що віддали, весь піт, що пролили, — все заради цього моменту! Чуєте мене? Ніхто не казав, що буде легко! Це Супербоул, а Супербоул ще ніколи й ні для кого не був легкою прогулянкою! Я знаю, про що кажу! — Джаред брав участь у Супербоулі XLII у складі «Даллаських Лонґхорнів», але тоді, 2009-го, «Лонґхорни» програли «Кольтам» із рахунком 20:34, тож попри впевнений вигляд і рішучу жестикуляцію Лоуренс Ґрейс відчував, що його квотербек боїться. Джаред Коузер говорив правильні слова, підкріплював їх запеклим лясканням кулака по долоні, проте примудрявся не дивитися ні на кого з колег по команді. Його погляд линув немовби крізь них. Лоуренс лише на мить, по суті, ненароком зчепився з квотербеком очима, після чого миттю відвернувся, побачивши в сіро-зелених райдужках темне віддзеркалення власного страху. — Пам’ятайте, за що граємо! Збивайте, бийте, продирайтеся крізь них, але не тому, що мусите, а тому, що так хочете! — Джаред майже зірвався на крик: — Не тому, що мусите, а тому, що так хочете! Чуєте мене?!

Хтось просто покивав. Кілька голосів злилися в невиразне «так». Джаред сплюнув під ноги, сердито труснув незакріпленим на голові шоломом і загорлав:

— ВИ МЕНЕ, НА ХРІН, ЧУЄТЕ?!!

Цього разу «Загарбники» відповіли потужним «ТА-А-А-К!», і голос Лоуренса долучився до загального хору.

— Тоді до справи!

51-й Супербоул Коли софіти палають найяскравіше

«Загарбники» почали із двадцятип’ятиярдової лінії на своїй половині поля. Завдяки кільком вдалим виносним комбінаціям просунулися до середини поля, проте на позначці сорок дев’ять ярдів зупинилися. Три виконані поспіль пасові розіграші завершилися невдачею: спершу Джаред зависоко послав м’яч, і Лоуренс у стрибку не зміг його впіймати; потім лайнбекер «Ренегатів» завадив Джермейну Гоукінсу зафіксувати м’яч перед падінням; а за третьою спробою і ресивери, і тайт-енд забарилися, і м’яч узагалі полетів у зону, де нікого не було. «Загарбники» зависли над прірвою.