Розділ «Аеропорт»

Жінка підвелася, втерла сльози, кілька секунд дивилася на сонцезахисні окуляри на підлозі, наче не розуміючи, звідки вони там узялися, потім швидко підняла їх і стала в чергу. Вона все ще тихо схлипувала, коли повз неї до проходу ліворуч від стійки, на моніторі над яким світився напис «BUSINESS CLASS», пройшов чорнявий чоловік у зеленій сорочці. Росіянин. Він демонстративно відвернув голову в інший бік.

Біля стійки жінка подала працівникові авіакомпанії паспорт і посадковий талон. Той ледачо підставив штрих-код під вічко, проте коли сканер пискнув, підняв брови й утупився в монітор. Укотре за день Анні похололо всередині.

— Я можу перевести вас до першого класу, — сказав працівник.

Анна прикипіла очима до паспорта — працівник усе ще тримав його в руці, — й через те не відразу зрозуміла, що він має на увазі.

— Що це означає? — пробелькотала вона.

— Хтось із нашої компанії напартачив, так? — усміхнувся хлопець.

— Я не… — жінка розгубилася, — з вашої компанії?

— Хтось із моїх колег.

— Та ні… Ніби ні.

— У мене стоїть позначка, що вас потрібно перевести до першого класу, якщо там є вільні місця. — Він лише тепер зауважив, що Анна заплакана, й посерйознішав: — Є кілька місць. Я можу вас перереєструвати. Звісно, якщо хочете.

«Британець», — збагнула Анна, а тоді пересмикнула плечима.

— Добре. Реєструйте.

Працівник щось натиснув на клавіатурі, після чого кульковою ручкою виправив вказане на посадковому талоні місце: з 37E на 4K.

— Місце чотири-кей у першому класі. Прошу.

Анна забрала паспорт і пройшла крізь розсувні двері. За крок поперед неї до рукава, що з’єднував лайнер із терміналом, пірнув насуплений молодий хлопець із м’язистим торсом і бородою-лопатою. Крокуючи за ним трапом, Анна нарешті припинила схлипувати. Потім збагнула, що досі тримає в руці телефон. Вона поглянула на темний екран зі слідами губів і подумала, що смартфон краще вимкнути, щоб не розряджати батарею. Хтозна, чи матиме вона час зарядити його в Бангкоці. Проте за секунду до того, як жінка затиснула бокову кнопку, телефон тихо дзизнув, і на екрані сплило смс-повідомлення.

Ольга Данко 09:58

Сумніваюсь, що мої слова тебе зачеплять. Просто хочу, щоб ти знала: я зневажаю тебе. Ти жалюгідна, хоча навряд чи коли-небудь це усвідомиш. Ти не уявляєш, як я жалкую, що ми познайомилися.

Міжнародний аеропорт Дубай Термінал 3, гґейт С32

Працівник компанії «Altair Air», який запропонував Анні Янголь місце в першому класі, стомлено потер пальцями очі й подивився на годинник. 12:22. Вісім хвилин тому з лайнера доповіли, що готові відчалювати. Хлопець зітхнув і вчетверте за останні п’ять хвилин підніс до губів мікрофон:

— Пані Гелен Горовіц, повторюю, пані Гелен Горовіц, що летить до Пекіна рейсом ALR 341, негайно підійдіть до…