Розділ «Аеропорт»

— Девелін із Окленда з новим бультер’єром. Іще Блейк — пам’ятаєш його? — чортів гівнюк обіцяє привезти свого бандога. Герст хвалився в мережі гуль-догами. Ну, ще кілька пітбулів будуть — як завжди. Ага, ледь не забув: старий Джо Декер везе ірландського стаффордширського бультер’єра, і я раджу придивитися до нього уважніше.

— Чому?

— Зараз завантажу відео. Місяць тому проходили бої в Гуанджоу. Ірландець загриз алабая.

— Та ти, бляха, гониш!

— Анітрохи. На псяру ніхто не ставив, судді навіть думали скасувати бій, типу, велика невідповідність габаритів, але Декер наполіг, мовляв, мій собака, що хочу, те й роблю. Йо, брате, сам побачиш. Ще та м’ясорубка. Собаки гризлися годину, й ірландець так вимотав алабая, що той ледве стояв. Під кінець бійки тер’єр до кісток позривав м’ясо з його задніх лап, а потім, коли алабай геть здувся, виждав момент і одним укусом перетяв яремну вену.

— Уф! — Лоуренс збуджено засопів. — Чекаю на відео.

— Треба трохи часу. Тут хріновий Інтернет.

Ресивер зиркнув на годинник. 11:52. Посадка вже мала би початися. Лоуренс сподівався, що Гарді встигне завантажити ролик до того, як його покличуть до ґейта.

— Ти коли прилітаєш? — запитав Гарді.

— За розкладом близько півночі, але виліт затримують. Мабуть, буду пізніше. Номер готовий?

— Звісно! Я тебе зустріну.

— Гаразд, тоді до зустрічі.

Лоуренс сховав телефон і взяв до рук планшет. Від нетерплячки хлопець вистукував ногою по підлозі, проте від Гарді нічого не надходило. Через хвилину до Лоуренса наблизилася дівчина в довгій синій спідниці, синьому жакеті зі значком у вигляді орла з розкинутими крилами на лацкані та білому хіджабі.

— Пане Ґрейс, перепрошую за затримку та прошу вас пройти на посадку.

Лоуренс подивився на неї.

— Якщо я відійду від зали, зв’язок із мережею розірветься, так?

— Так, пане.

— А в літаку?

Арабка вибачливо всміхнулася:

— На жаль, на наших літаках поки що немає можливості користуватися Інтернетом.