Розділ «Гора»

— Так, сер.

Директор начепив на носа окуляри з тонкою напівобідковою оправою та прискіпливо обдивився Тома.

— Моє ім’я Джеймс О’Шонессі, я директор цієї школи.

— Так, сер, я бачу. — Том розчепив долоні та показав пальцем на майже поховану під якимись квитанціями табличку на столі. — Тут написано.

Директор сухо всміхнувся.

— Добре, що бачите, бо я от бачу вас уперше. — О’Шонессі повів рукою на стілець навпроти. — Сідайте, пане Бартон. Гадаю, ви знаєте, чому ви тут.

— Так, сер, знаю.

— Вашого сина вчора затримала поліція під… ем… під дією психотропних речовин.

Том зітхнув радше з ввічливості. Тієї миті якогось особливого жалю чи розпачу він не відчував. Після безсонної ночі всі почуття немовби притупилися.

— Він був трохи обкурений, визнаю.

Брови директора смикнулися.

— Ви бачили вашого сина вчора?

— Ні, сер. — Том винувато опустив погляд. — Я не був у місті. Брендона забирала моя сестра. — Злякавшись, що попередня фраза може видатися недбалою, він заторохтів: — Ви не подумайте, я працюю на вишках у затоці, у мене якраз почалася двотижнева зміна, я вчора вирушив до Нового Орлеана, звідки нас забирають вертольотом, але щойно дізнався про те, що…

О’Шонессі нетерпляче змахнув у повітрі товстими пальцями, показуючи, що йому нецікаво.

— За словами Уолтера Армстронга Брендон не стояв на ногах. Поки його везли, він обісцявся і заблював патрульну машину. Пізніше, вже в офісі, він вирубився, і його пульс заледве промацувався, офіцерам навіть довелося викликати швидку. — Джеймс О’Шонессі зняв окуляри, протер пальцями кутики очей, помовчав. — Не хочу з вами сперечатися, але мені здається, що в цій ситуації вживати словосполучення «трохи обкурений» для опису стану вашого сина не надто доречно.

Том Бартон почервонів.

— Хто такий Уолтер Армстронг? — тихо запитав він.

— Новий шеф поліції.

Ще одне важке зітхання.

— То що тепер? Моєму хлопцеві висунуть якесь звинувачення?