Розділ «Гора»

— Умгу… — вигляд тренер мав не надто привітний. — Ви хто?

— Мене звати Том Бартон, сер, і я батько Брендона Бартона. Він грає у вашій команді.

— А, так… І що?

— Можна я зайду? — Том м’явся на порозі. — Я не заберу багато часу.

Ей-Джей Дербі насупився.

— Ви вже зайшли. Сідайте.

Том Бартон присів на край незручного пластикового стільця. Ей-Джей — кутики губ усе ще невдоволено опущені — сів за стіл навпроти і втупив у гостя важкий погляд. Запала мовчанка. Том жував губи, не наважуючись підняти очі. Не знав, із чого почати. У кабінеті директора розмову вів Джеймс О’Шонессі, тепер потрібно було все робити самому. Том по крупинках збирав першу фразу: «Вам відомо, що сталося з моїм хлопцем?..» Нісенітниця! Із Брендоном нічого не сталося, він сам вляпався в те лайно. «Ви чули про Брендона?..» Звісно, він чув, О’Шонессі все розповів йому. «Мені жаль, що так сталося…» Ще гірше. Що довше тяглася мовчанка, то дужче Том Бартон дратувався. Він ненавидів, коли розмова зав’язувалась отак. Зрештою запитав:

— Скажіть, мій син — хороший корнер?

Ей-Джей Дербі мовчав майже чверть хвилини, допоки відповісти:

— Так, ваш син — хороший корнер.

— Він зможе грати в НФЛ?

Дербі розреготався.

— Чорт, ні! Звісно, що ні! — Він змахнув руками, похитав головою і знову видобув із горлянки непристойно гучний, розкотистий сміх. — Ваш син міг би отримати стипендію в якомусь університеті, може, навіть у першому Дивізіоні, якби не… не те, що трапилося вчора. Але НФЛ? Не смішіть мене.

— І ви не дасте йому рекомендацію?

Цього разу Ей-Джей Дербі не вагався.

— Не дам.

Том наїжачився.

— А ви дасте йому рекомендацію, якщо він виправиться? Якщо він перестане… е-е… вживати всяку гидоту?

— Не дам. — Рівні, ніби напилком підпиляні зуби виступали вперед і ледь задирали верхню губу, від чого здавалося, наче тренер шкіриться.

Томас Бартон зобразив усмішку й відчайдушно вчепився за неї, бо розумів, якщо не втримає цю, то видушити нову снаги вже не стане.