№1. Роман-вибух

— А я десь прочитав дуже класний афоризм. Люди — як ртуть: збираються докупи лише тоді, коли їх розіб’ють.

— Шикарно.

Тато безбожно гуляв. Він примудрявся мати трьох коханок паралельно. Він був із тих, хто не вмів фільтрувати свої пріоритети. Заради свого актуального захоплення він міг шкодити основній сім’ї, не додаючи їй ані грошей, ані своєї присутності вдома. Заробляючи не бозна-які мільйони, він дарував коханкам сережки, ланцюжки, шкіряні чоботи, возив на закарпатські водоспади, тоді як сім’я жила на одну зарплату і згущонку бачила лише на свята.

Анатомія зради — це найпарадоксальніша річ. Зрада окрилює. Я бачив очі зрадників і розпізнавав у них невимовну жагу до життя, вони ловили кураж, проявляли чудеса працездатності, їм усе вдавалося, за що не візьмись. Моя ніцшеанська подруга, коли намотала собі заможного коханця, випромінювала саме цю повноту емоцій. Вона не ходила, а ковзала по поверхні, її життя набуло вичерпного спектра кольорів. Здавалося, навіть її груди стали пружнішими, а сідниці еластичнішими. Якось я її спитав:

— А твій благовірний як на все це реагував?

— Ха. Для нього це було, як спасіння. Ти ж знаєш, як ми одружилися.

— Не дуже знаю.

— Не знаєш? Я думала, що тобі розповідала. Ми одружилися тому, що наші батьки так вирішили. Сказали «ну скільки вже можна ходити? Три роки зустрічаєтеся, пора вже женитися». Ми собі подумали, що й так уже фактично живемо як сім’я. Так що вирішили зробити свято для наших батьків.

— Дивно таке чути. Ти завжди справляла враження вар’ятки, яка робить тільки те, що хоче.

— Що є, то є. У цьому питанні я, звичайно, лоханулася. Олег мені справді подобався, ти ж знаєш його. У нас переважав сексуальний голод. Ну не маю чого сказати — він гігант.

— А поза ліжком?

— Тільки-но доходила справа до буденних речей, він проявляв себе як звичайний хлопець. Я сама бігала-шукала нам квартиру, сама ходила по водоканалах перереєстровувати комунальні послуги. Він собі навіть шкарпеток не міг сам вибрати.

— Ти його кохала?

— Якоюсь мірою. В мене до нього були теплі почуття, я його хотіла. Але сказати, що це було кохання до гробу, не можу.

— А в нього до тебе?

— Думаю, йому було вигідно зі мною. Є кому прати, готувати їсти і мити посуд, та ще й у ліжку я безвідмовна. Дура набита. Треба було скорше його копнути.

— Ну та все одно — мусіли бути докори сумління, нє?

— Коли ми почали зраджувати один одному, у нас спочатку все навіть загострилося. Секс став шаленішим. Ми ніби вибачалися за свої зради і тому віддавалися на всі 300%. Наші зради додали перцю нашим стосункам. А потім стало зрозуміло, що в нас не сім’я, а бордель. Який сенс було жити удвох, коли кожен із нас чекав чужої есемески і не міг дочекатися вечора, щоб затриматися на роботі. Хоча до мене це не зразу прийшло. Спершу мені було дуже приємно суміщати їх обох.

— Певне, ти почувала себе секс-бомбою.

— Я була, як Чіччоліна. Реально! Здавалося, всі мене хочуть. Ну не всі, а вони двоє. Та так і було, зрештою, чого гріха таїти.