Розділ ІІІ

Я окинув діаграму безнадійним поглядом і нічого не відповів. (Вона здавалася мені такою незнайомою ще й тому, що вони показували те місце, де було знайдено тіло моєї матері, — тобто за кілька кімнат звідти, де я був, коли вибухнула бомба, — хоч я це зрозумів значно пізніше.)

— Отже, ти не бачив нікого, коли виходив із музею, — підбадьорливо сказав Морріс, повторюючи те, що я їм уже сказав.

Я похитав головою.

— Тобі не запам’яталося нічого особливого, так?

— Нічого, лише засипані уламками тіла людей. Обладнання, повсюди розкидане.

— Ніхто не заходив туди, де стався вибух, і не виходив звідти?

— Я не бачив нікого, — вперто повторив я.

Ми про це вже говорили.

— Отже, ти не бачив ані пожежників, ані працівників рятувальних команд?

— Ні, не бачив.

— Отже, ми можемо припустити, що їм було наказано покинути будівлю, коли ти там проходив. Тож ми говоримо про часовий відтинок, який тривав від сорока хвилин до півтори години після першого вибуху. Це правильне припущення?

Я невпевнено стенув плечима.

— Це «так» чи «ні»?

— Я не знаю, — сказав я, дивлячись у підлогу.

— Чого ти не знаєш?

— Я не знаю, — знову повторив я, і мовчанка, яка по цьому запала, була такою тривалою й ніяковою, що мені захотілося плакати.

— Ти чув другий вибух?

— Пробачте, що втручаюся, — сказав містер Бімен, — це справді необхідно?

Рей, який здійснював допит, обернувся до нього.

— Перепрошую?