Професор так що й не одходив од матері. Він раз у раз охоче слухав прості, наївні її оповідання і, коли чув щось недоладне, все їй вибачав, мов малій, нетямущій, але дорогій дитині. Іноді він ані сам нічого не балакав, ані її на балачку не викликав, а попросту підсідав до неї, мовчки гладив по голові, перебирав руками її сиве волосся і цілував, цілував. А потім цілував її руки. І щаслива мати мовчала, і син ні пари з уст не пускав, а тихесенько оддавався своєму німому щастю.
Він не переставав вважати себе за страшенно винного супроти матері. І хоч вона щодня по скількись разів казала йому, що такого другого сина на цілому світі немає, він у глибу душі своєї мав про себе зовсім інакшу думку та й почував себе так, наче неоплатний боржник. Особливо як зоставався він на самоті і згадував про своє щастя, йому аж соромно робилося, з якого права він такий незаслужено щасливий! Хотілося оддячитися матері, і знов оддячитися, і ще знов одцячитися — але здавалося: хоч би й що він був зробив, всього буде мало! Іноді йому приходили на пам’ять слова одного рабина: «Я радий, що батьки мої вмерли за дитячих моїх літ, бо я не зміг би виконати всіх обов’язків супроти них». І Лаговському не важко було зрозуміти душевний настрій того рабина.
В кінці квітня треба було професорові вертати з Громо-поля до Москви, бо розпочиналися студентські іспити. Він силувавсь був потягти маму за собою, та вона вперто стала на своєму: «До Московщини не поїду! Я вже звикла до Гро-мополя, я тут і вмру. Та й не здужаю я, стара, їхати так далеко!.. Краще ти вертай сюди швидше і наїжджай до мене частіш, ніж досі!..»
Довелося од’їхати самому. Професор ще був дообідував, як до хати під’їхав візник, щоб везти його на вокзал. Стара Лаговська з жалю нічого не їла, тільки стояла коло столу та скорбно дивилася на сина. Він підвівсь, попрощавсь із нею, довго цілував і обіймав її, а вона його хрестила тремтячими руками. Він хотів іти в двері. Вона його спинила.
— Не варитиму я нікому сьогодні вечері!.. — з безмежною тугою вимовила вона... та й похитала головою... Востаннє перехрестила сина — й одпустила.
Андрій поїхав. Та оті прості сумні слова старенької матері довгий час чулися йому в вухах. Цілу дорогу згадувалися вони йому. Приїхав він до Москви — причувалася йому тая мова в Москві. Смутно поморщене мамине обличчя поставало перед професором і шепотіло: «Не варитиму я нікому сьогодні вечері...»
І серце його кожен раз стискалося з пекучого болю, та й споминався йому той щоденний момент, як він сидить було надвечір поруч матері і їсть свою «вечерю», себто пару м’яко зварених яєць, а мати п’є свій чай з блюдка в прикуску. Обидва мовчать; і обом на душі гарно; і обидва почувають, як вони одно одного люблять; і обидва почувають, що нема на світі більшого щастя, ніж ота природна любов рідного до рідного...
А Шмідти в Москві? Чи Лаговський од них одкинувсь?
Ба ні. Коли професорові в Москві хочеться розігнати свою самоту, йде він і до Шмідтів. Там він бажаний гість, «свій», і йому теж любо бачити всю сім’ю. Та любить він тую сім’ю рівною, спокійною прихильністю, без експансивно-стей, без непотрібного ідеалізування, без ходульних стра-стей, без драматизування своїх відносин, без давнішого копирсання в усіх відтінках тих відносин. Чується він у тій сім’ї вільно, не як гість, через те охоче туди й учащає. Часом знов довгенько й не заходить.
— Чом ви так рідко до нас заходжаєте? Цілий тиждень або й довше вас не видко! — дорікає було йому генеральша Шмідтова.
— А знаєте, як каже Йсус Сірах: «Ходи якнайрідше до друга свого — то ніколи ваша дружба не перерветься...»
Під сумну годину він не піде до Шмідтів! Сумний — це те саме, що докучний, — цього він ніколи не забува. Тоді для нього найкраща втіха — згадка за матір. Он незабаром прийдуть вакації — то він до неї поїде і знайде там щире материне серце, що любить його такого, який він є.
Звенигородка на Київщині, влітку 1904 року.
Київ, 4-го лютого 1919 р.
ББК 84.4УКР6 К82
Серія «Бібліотека шкільної класики» заснована 2005 року
Обкладинка Оксани Ільїних
Ілюстрації Вікторії Дунаєвої
Кримський, Агатангел.
К82 Андрій Лаговський : роман: для ст. шк. віку / А. Кримський; іл. В. Дунаєвої. — К. : Національний книжковий проект, 2011. — 336 с. : іл. — (Бібліотека шкільної класики).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Андрій Лаговський» автора Кримський Агатангел на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОКЛЯТА смоковниця“ на сторінці 28. Приємного читання.
TextBook