ПРОКЛЯТА смоковниця

Андрій Лаговський

— Але ж, синочку мій!.. Чом же ти тоді мені путтям про те не сказав?! Якби ти мені хоч слово був промовив: «Не беріть процентів з Ганни, а то я вас покину», — то я б і од грошей тих була одкинулася, а не то що проценти б не брала!.. Мені ж не багато на прожиття треба... я без тих грошей була б перебулася. А твоє слово — мені закон. Чом же ти мені нічого тоді не сказав, а так мовчки покинув?!

Справді, чом не сказав був!.. Не сказав, бо був не людина, а клубок істерійних нервів... А нервовість була прийшла з того, що ціле літо жив без спочинку репетитором у Бобрових... А в Бобрових жив — через тодішню бідність свою... Ат, і не розбереш, хто винен! Найбільше таки сам...

Він нічого того голосно не говорив, тільки думав.

— Коли хочеш, — казала мати далі, — то я Ганні й зовсім подарую її борг.

— А вона вам іще досі винна?! — стиха сказав Андрій. Його брав страшенний жаль з такої звістки, та він не сердивсь на матір: попросту, шкода її було, та й усе.

— Винна й проценти платить... — одказала мати та й подивилася на Андрія з таким страхом, наче він ось-ось мав знову її покинути.

— А більше ви нікому грошей не позичали?

— Ой, звідки в мене тії гроші візьмуться? Якось так скрутно стало жити, що й десять карбованців теперечки не назбираєш про запас. Ото складаєш копійчину до копійчини, складаєш, складаєш, а тут як стій — треба корівчині сіна на зиму покупити, або собі трохи дров, або дівчинку взути... або знов оплатки тії за хату поплатити: і городські, і земські, і в казну, і ще якісь!.. З калошами оце мені погано: діряві! течуть!., і латати вже швець не береться. Отак цілу зиму мучилася... не спромоглася, не покупила!..

І вона, затурбовано дивлячись кудись у далечінь, скількись разів похитала старечою, сивою головою. Видко було, що саме отепер сказала вона про себе пекучу, щиру правду, а не тоді, як запевнювала сина, буцім їй живеться-ведеться гаразд.

Для Андрія разом ясно стало, що він має далі чинити. Він, ніби й нічого, поплескав маму по плечі та й, удаючи навіть веселенького, перескочив на зовсім інакшу тему. Мати заспокоїлася.

Трохи з перегодом професор удяг пальто й капелюшика, запасся доброю ковінькою проти собак (в Громополі сила тієї собачні) та й пішов на тую вулицю, де знав, що там живе Ганна. Не одразу навіть упізнав її хату. Це була, він бачив, зовсім добра хата, багатенька, чепурненька. Одбиваючись од цілої метки собак, професор нарешті цілий і здоровий всунувся до господи в середину.

Ганниним радощам краю не було.

Побалакавши про се, про те, тільки не про гроші, Андрій наприкінці торкнувся Ганниного довгу:

— Ви там мамі щось винні?

— А винна, винна! — заспішилася стара Ганна. — Нехай Бог дасть здоров’я вашій мамі! Як треба буде, то зараз од усіх позику позабираю та й верну вам!... Аякже!..

Професор нічого не міг розібрати. Та з дальшої балачки виявилося, що тії гроші, за які Ганна платила мамі два карбованці на місяць за сотню, вона сама позичала іншим людям.

— За скільки процентів? — спитавсь Лаговський.

Ганна не зрозуміла цього запитання.

— Ну, от ви мамі платите два карбованці на місяць, а сами скільки берете?

— Я? А от воно як. Семен Лелека взяв п’ятдесят карбованця, то він дає два з половиною карбованці на місяць. У Макітри двадцятеро моїх карбованців — то од нього мені щомісяця припада карбованець. А з Саковихи... бо в неї тридцять карбованця... я беру два карбованці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Андрій Лаговський» автора Кримський Агатангел на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОКЛЯТА смоковниця“ на сторінці 25. Приємного читання.